Війна і мир 3-4
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1953
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 3-4». Краткое содержание книги:
Уся діяльність його, старанна і енергійна (наскільки вона була корисна і відбивалась на народі — це інше питання), вся діяльність його була спрямована лише на те, щоб викликати в населенні те почуття, що обіймало його самого: патріотичну зненависть до французів і впевненість у собі.
Але коли подія набрала своїх справжніх, історичних розмірів, коли стало ясно, що недостатньо лише словами виявляти свою зненависть до французів, коли не можна було навіть боєм виявити цю зненависть, коли впевненість у собі стала марною щодо одного питання Москви, коли все населення як один чоловік, покидаючи своє майно, потекло з Москви, показуючи цією від’ємною дією всю силу свого народного почуття, — тоді роль, що її обрав Растопчин, стала раптом нісенітною. Він раптом відчув себе самотнім, кволим і смішним, без грунту під ногами.
Одержавши спросоння холодну і владну записку від Кутузова, Растопчин почував себе тим більш роздратованим, чим більш він почував себе винним. У Москві залишалося все саме те, що було доручене йому, все те казенне, що він мав вивезти. Вивезти все не було змоги.
«Хто ж винний у цьому, хто допустив до цього? — думав він. — Звичайно, не я. У мене все було готове, я держав Москву он як! І ось до чого вони довели справу! Мерзотники, зрадники!» — думав він, не визнаючи гаразд, хто були ці мерзотники і зрадники, але почуваючи доконечну потребу ненавидіти цих когось, зрадників, які були винні в тому фальшивому і смішному становищі, в якому він опинився.
Цілу цю ніч граф Растопчин давав накази, по які з усіх боків Москви приїжджали до нього. Близькі до нього люди ніколи не бачили графа таким понурим і роздратованим.
«Ваше сіятельство, з вотчинного департаменту прийшли, від директора по накази... З консисторії, з сенату, з університету, з виховавчого дому, вікарний прислав... питає... Про пожежну команду як накажете? З острога наглядач... з жовтого дому наглядач»... — цілу ніч безперестанку повідомляли графа.
На всі ці запитання граф давав короткі й сердиті відповіді, показуючи ними, що накази його тепер не потрібні, що всю справу, яку він старанно підготував, тепер зіпсував хтось і цей хтось повністю відповідатиме за все те, що станеться тепер.
— Ну, скажи ти цьому бовдурові, — відповів він на запит від вотчинного департаменту, — щоб він залишався вартувати свої папери. Ну що ти питаєш дурниці про пожежну команду? Є коні— нехай їдуть у Владимир. Не французам же залишати.
— Ваше сіятельство, приїхав наглядач з дому для божевільних, як накажете?
— Як накажу? Нехай їдуть усі, та й годі... А божевільних випустити в місті. Коли в нас божевільні арміями командують, то цим сам бог велів.
На запитання про колодників, що сиділи в ямі, граф сердито крикнув на наглядача:
— Що ж, тобі два батальйони конвою дати, якого нема? Пустити їх, та й годі!
— Ваше сіятельство, є політичні: Мєшков, Верещагін.
— Верещагін! Його ще не повішено? — вигукнув Растопчин. — Привести його до мене.
XXV
На дев’яту годину ранку, коли війська вже рушили через Москву, ніхто більш не приходив питати графа про його розпорядження. Всі, хто міг їхати, їхали самі собою; ті, що залишались, вирішували самі з собою, що їм треба було робити.
Граф звелів подавати коней, щоб їхати в Сокольники, і, насуплений, жовтий і мовчазний, склавши руки, сидів у своєму кабінеті.
Кожному адміністраторові за спокійних, не бурхливих часів здається, що лише його зусиллями рухається все йому підлегле населення, і в цій свідомості своєї необхідності кожен адміністратор почуває головну нагороду за свою працю і зусилля. Зрозуміло, що доти, поки історичне море спокійне, правителю-адміністраторові, який зі своїм вутлим човником упирається жердиною в корабель народу і сам рухається, повинно здаватися, що його зусиллями рухається корабель, в який він упирається. Але досить знятися бурі, схвилюватися морю і рушити самому кораблю, щоб уже омана стала неможливою. Корабель іде своїм потужним, незалежним ходом, жердина не дістає до корабля, і правитель раптом зі становища володаря, джерела сили, переходить у становище нікчемної, непотрібної і кволої людини.
Растопчин почував це, і саме це дратувало його.
Поліцеймейстер, якого зупинив натовп, і ад’ютант, який прийшов повідомити, що коні готові, разом увійшли до графа. Обидва були бліді, і поліцеймейстер, розповівши про виконання свого доручення, сповістив, що у графа на подвір’ї стоїть величезний натовп народу, який бажає його бачити.