Віннету ІІІ

Він відсахнувся, переляканий моїм криком, але швидко оволодів собою і розлючено посміхнувся.

— Тисяча чортів, от негідник! Тобі кінець, ти бранець і вже майже мертвий, а ти ще відгавкуєшся! Я хочу знати, що ти викопав і що там читав. Як не пручайся, золото стане моїм.

— Тільки спробуй забрати це в мене!

— Спробую, не сумнівайся! Хоч і розумію, що ти не зрадієш, коли таке трапиться.

Він знову наблизився до мене і спробував влізти в мою кишеню. Мої руки ще не були повністю пов’язані, тільки на одній висіла ремінна петля, тому я швидким рухом вхопив його правою рукою за горло, а лівою вдарив у скроню. Негідник звалився на землю, як підкошений.

— Уфф! Уфф! — пролунало навколо.

— Тепер в’яжи мене, — промовив я спокійно, простягаючи свої руки вождю.

— Вбивча Рука заслужив своє ім’я, — з повагою подивився на мене молодий вождь. — Що Сантер хотів дістати з твоєї кишені?

— Папір із письменами, — відповів я, не вдаючись у подробиці, щоб приховати справжнє значення того, що лежало в мене в кишені.

— Він щось казав про золото.

— Звідки він може знати, про що говорять письмена? Скажи мені краще, чий я бранець: твій чи його?

— Мій.

— Тоді чому ти дозволяєш йому грабувати мене?

— Індіанські воїни хочуть отримати твою зброю, все решта їх не цікавить.

— Хіба з цієї причини все інше має стати власністю цього негідника? Хіба Вбивча Рука — хлопчисько, по чиїх кишенях може лазити хто завгодно? Я здався тобі і цим зробив тобі честь як воїнові і як вождеві. Чому ж ти забуваєш, що і я — воїн і вождь, тож із такими, як Сантер, можу говорити тільки як із собаками? Досить одного стусана, і пес перестане гавкати.

Індіанець поважає сміливість і гордість, навіть у свого найгіршого ворога. Кайова знали мене, знали мої правила і не могли забути, що в ті часи, коли я, рятуючи Сема Гоукенса, захопив у полон Піду, поводився з ним шанобливо. Тож тепер я сподівався на повагу і з його боку. І він відповів мені доволі доброзичливо:

— Вбивча Рука — найхоробріший з білих воїнів, а той, кого він звалив з ніг ударом, відомий серед нас як людина з двома язиками і двома обличчями. Кожен його язик говорить інше, а обличчя постійно міняються. Я забороню йому торкатися до тебе і пхати свої руки у твої кишені.

— Дякую тобі. Ти — сміливий вождь і колись станеш найвідомішим воїном серед кайова, а твоє плем’я буде пишатися твоїм ім’ям. Шляхетний воїн убиває ворога, але не принижує його гідності.

Піда гордо випростався, мої слова вселяли в юнака впевненість і підносили у власних очах. Він відповів мені, і в його голосі майже прозвучав жаль про те, що мало статися:

— Так, Піда вбиває ворога. Вбивча Рука помре, але смерть його буде не принизлива, а почесна. Він помре біля стовпа тортур.

— Ви не почуєте від мене жодного стогону чи благання про порятунок. Єдине, про що прошу вас, тримайте подалі від мене цього негідника.

Мені зв’язали руки, потім повалили на землю і сплутали ноги в щиколотках, щоб я не міг ходити. Тим часом Сантер опритомнів, він підвівся на ноги, похитуючись, підійшов до мене і штовхнув мене ногою.