Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2». Краткое содержание книги:
Віллетт гукнув лакея і тихцем щось у нього запитав. Очевидно, все було кепсько. Так, тоді було чути якісь звуки — крик, сипіння, хрипи, якийсь стукіт чи хрускіт, чи тупотіння — або й усе водночас. І панич Чарльз, коли вийшов із кімнати, не сказавши жодного слова, був уже не той, що раніше. Лакей здригнувся, говорячи це, і принюхався до важкого запаху, який принесло протягом із якогось відчиненого вікна на другому поверсі. Авжеж, у цьому будинку оселився жах, тільки що раціоналістичні детективи не змогли осягнути його масштабів. Проте навіть вони відчували неспокій, бо десь у підґрунті цієї справи чаїлися деталі, які їм геть не подобалися. Доктор Віллетт надовго поринув у тяжкі роздуми, і думки його були неприємні. Коли-не-коли з його вуст зривались якісь фрази, коли він подумки відновлював, жахливий, майже неосяжний ланцюжок страхітливих подій.
Тоді пан Ворд дав зрозуміти, що розмову закінчено, і всі, окрім нього самого та доктора, вийшли з кімнати. Був лише полудень, проте населений примарними таїнами маєток немов оповили тіні близької ночі. Віллетт серйозно переговорив із господарем дому і переконав його перекласти на нього більшу частину подальшого розслідування. Він передбачав, що там траплятимуться деякі неприємні моменти, і їх буде значно легше витерпіти другові, аніж кревному родичу. Як сімейний лікар, він потребував певної свободи дій, а передовсім — трохи тиші та спокою на самоті у порожній бібліотеці на другому поверсі, де старовинна панель над каміном, здавалося, перетворилася на осердя незримого жаху, дух якого зараз був навіть відчутніший, аніж коли Джозеф Кервен злісно позирав зі свого портрета.
Панові Ворду, геть ошелешеному такою навалою гротескних страхіть та неймовірних припущень, які сипались на нього зусібіч, залишалось хіба що погодитись; уже через півгодини доктор замкнувся у страшній кімнаті з панеллю, привезеною із завулку Олні. Пан Ворд дослухався, стоячи за дверима, проте час минав, а він чув лише шум і стукіт, мовби там переставляли меблі чи порпалися в шухлядах, нарешті пролунали скрип і тріск, наче хтось відчиняв щільно припасовані двері шафи. Одразу після цього почувся придушений крик, хрипкий звук, мовби хтось хапав ротом повітря, і гучний хряскіт, із яким ті дверцята зачинилися. Потім у дверях заскрипів ключ, у коридорі з’явився Віллетт, виснажений, блідий, і попросив чимшвидше принести дров для каміна, вмурованого в південну стіну кімнати. Піч, пояснив він, замала, а з електричної жарівні взагалі жодної користі. Переборовши бажання засипати доктора запитаннями, пан Ворд віддав відповідні накази, тож невдовзі слуга вже приніс кілька дебелих соснових поліняк, хоча й здригнувся, заходячи до кімнати, щоб покласти дрова у камін. Тим часом Віллетт пішов до лабораторії та приніс звідти ще якісь дрібниці, що позосталися від липневого переїзду. Вони лежали прикриті у кошику, тож пан Ворд так ніколи й не дізнався, що там було всередині.
Тоді доктор знову замкнувся в бібліотеці, де, судячи з клубів диму, які, вилітаючи з комина, пропливали повз вікна, розклав там чимале багаття. Далі було чути, як він шарудить газетами, потім знову пролунав дивний тріск і скрип, і щось бухнуло на підлогу зі звуком, який насторожив усіх по той бік дверей. А далі Віллетт двічі скрикнув, а його крики супроводжувалися жахливим свистом і шарудінням. Прибитий вітром до землі дим зробився чорним та їдким, так що у приміщенні стало нічим дихати, і всі мало не вчаділи у цих дивних кислотних клубах. У пана Ворда запаморочилося в голові, а всі слуги налякано збились докупи, спостерігаючи, як землею стелиться жахливий чорний дим. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж дим бодай трохи розвіявся, а з-поза замкнених дверей перестали долинати приглушене шкрябання, шум від пересування предметів та інші звуки, природу яких було складніше визначити. І, нарешті, захряснувши дверцята якоїсь шафи, на порозі з’явився Віллетт — смутний, блідий і геть виснажений, в руках він тримав обгорнутий тканиною кошик, який прихопив із горішньої лабораторії. Він навстіж відчинив вікно, і нараз у прокляту кімнату увірвався струмінь чистого, здорового повітря, в якому вчувався новий для цього дому запах дезінфектора. Панель так само висіла над каміном, проте в ній уже не відчувалося жодного відтінку зловісності, вона здавалася спокійною і статечною, ніби на ній ніколи й не було зображено Джозефа Кервена. Насувалася ніч, проте цього разу в тінях не чаїлося жаху — лише спокійний смуток. Доктор ніколи і нікому не розповів, що він там робив. Тільки сказав панові Ворду: