![Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/2/naris-istorii-oun-pershij-tom-1920-1939-download.jpg)
Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]
- Автор: Мирчук Петр
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Нарис Історії ОУН [Перший том: 1920-1939]». Краткое содержание книги:
Таким чином перед наглим судом за вбивство поліційного аґента в Жовкві стали, крім Куликівця, виконавця замаху, також З. Матла, мґр. М. Богун, І. Микитюк, В. Касараб і Б. Галапац. Тому, що Матла займав між підсудними найвищий організаційний пост, польська преса писала про нього як про бойового референта ОУН, то знову як про Крайового провідника ОУН.
Наглий суд, що відбувся 8 листопада 1934 року, засудив Зенона Матлу і Гриця Куликівця на кару смерти, Б. Галапаца на 12 років тюремного ув'язнення, В. Касараба на 11 років, Льва Стойкевича на 10 років, мґра М. Богуна й І. Микитюка по 7 років, Юрія Малиновського і Семена Васечика по 5 років тюремного ув'язнення. Засуджених на кару смерти президент держави уласкавив і замінив їм кару на досмертне ув'язнення. Характеристичним для суддів присяглих було явище, що лава присяглих затвердила вину 3. Матли ледве одним голосом більше і якщо б той один присяглий висловився був проти визнання підсудного винним, то Матла був би звільнений.
Для праці ОУН жовківська справа завдала болючого удару, бо після арештування цілої КЕ Степана Бандери тепер знову відтягнено на довгі роки двох надобласних, отже, ієрархічно двох евентуальних кандидатів на майбутніх Крайових провідників.
ПРИЗНАЧЕННЯ Л. РЕБЕТА ПРОВІДНИКОМ КРАЙОВОЇ ЕКЗЕКУТИВИ ОУН НА ЗУЗ І ЇЇ СКЛАД
Ув'язнення й засудження на довгі роки тюрми цілої Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ із Крайовим провідником Степаном Бандерою на чолі та заслання до концентраційного табору в Березі Картузькій поверх сотні провідних членів ОУН з усіх закутків західноукраїнських земель були поважним ударом для Організації. Одначе, в той час ОУН розпоряджалася вже тисячами членів, була в стані буйного зростання, а тому були всі дані на те, щоб втрати поповнити новими людьми, а порвані організаційні зв'язки відновити, як це вже було раніше. Про те, що в той час для наладнання, а навіть розгорнення ширшої праці було ще доволі провідних і низових кадрів, поза ув'язненими, немає найменшого сумніву, якщо розглянути їхню поставу й працю, виявлену кілька років пізніше, в час другої світової війни. Одначе, протягом деякого часу Організація мусіла пройти свого роду кризу.
Як уже згадано, спроби Осипа Мащака відновити організаційні зв'язки в мережі ОУН та організування нового складу Крайової Екзекутиви були незабаром перервані ув'язненням надобласних Богуна й Матли, а скоро після того й самого О. Мащака. Завдання Мащака перебрав на себе Микола Кос. Після звільнення з Берези Картузької йому до помочі став, з усією притаманною йому енерґією, Ярослав Старух. Протягом кількох місяців на переломі 1934 і 1935 років вони зуміли, відновити організаційні контакти в різних осередках у всьому Краю і вслід за тим приступили до організування нового складу Крайової Екзекутиви. Здавалося, що ПУН, поінформований про справи, затвердить на пості Крайового провідника Миколу Коса, або призначить на те місце віком трохи старшого за нього, дуже популярного тоді серед українського студентства Ярослава Старуха. Тим більше, що обидва вони раніше не мали безпосередніх організаційних зв'язків з Малюцою, Мигалем чи Підгайним, тож не могли бути ними „всипані” і не стягали на себе особливої уваги поліції. Своєю ж дуже успішною працею вони доводили, що мають усі дані зайняти керівні становища в ОУН.
[На початку 1935 року[263] приїхала з закордону до Львова нелеґальним шляхом зв'язкова від ПУН-у Анна Чемеринська, з дорученням наладнати контакти між провідними членами ОУН, що осталися на волі і поновити дію Крайової Екзекутиви. У Львові вона встановила найперше зв'язок з Миколою Косом, а цей, як інструктор Юнацтва ОУН, підібрав до тимчасового керівного ядра у Львові співробітників з молодшої і непідозрілої ґенерації Михайла Коржана і Василя Ривака, а згодом Юліяна Боднарука, Софію Мойсейович і врешті Богдана Мартинюка. Зі Львова А. Чемеринська виїжджала відшукувати оцілілих членів ОУН по інших місцевостях, у Стрию, Бережанах, Тернополі. Після кількаразових поїздок повідомила Коса в перших місяцях 1935 року, що вона, як відпоручниця ПУН-у, призначила Лева Ребета зі Стрия головою КЕ ОУН на ЗУЗ, зазначивши, що з уваги на вимоги конспірації в час нагінки Ребет має перебувати в Стрию, а всі контакти до нього повинні переходити через його заступника Миколу Бігуна. Після кількох зустрічей на провінції членів львівського керівного осередку ОУН з Ребетом остаточно сформовано Крайову Екзекутиву в такому складі: Лев Ребет – голова КЕ, Микола Бігун – заступник голови, Микола Кос – організаційний, пізніше бойовий референт, Михайло Коржан – технічно-пропаґандивний, пізніше організаційний і врешті референт ремісництва, Олекса Гасин – військовий, Василь Р. – пропаґандивний, пізніше ідеологічний, Богдан Мартинюк – розвідка, Дарія Цісик – юнацтво ОУН. В тому ж році поповнено КЕ ще такими референтами: Юліян Боднарук – студентство і Юнацтво ОУН, Софія Мойсейович – жіноцтво, Ярослав Старух – ремісництво, пізніше організаційний, Василь Турковський – пропаґанда.
В 1936 році політичним референтом став Осип Бойдуник, що з кінцем грудня в 1935 році вийшов з в'язниці, а членом КЕ Йосип Тюшка, розвідчим – став Ярослав Гайвас у 1937 р. У 1938 р. членом КЕ стали Дмитро Мирон (Піп, Орлик) і Мирослав Тураш.
У цей період часу особовий склад Крайового Проводу ОУН мінявся часто. Декотрі його члени, здеконспірувавшися в роботі своєї референтури, перебирали іншу, то знову були переходовo засилані в Березу Картузьку, а деякі були покликувані за кордон (Гасин) або попадалися до в'язниці і діставали довгорічні присуди.
НОВИЙ КУРС ПРАЦІ ОУН
Відбудова обірваних зв'язків
Нова Крайова Екзекутива стала перед важким завданням упорядкувати хаос, який витворився в наслідок здесяткування рядів ОУН і масової висилки її провідних членів до концентраційного табору в Березі Картузькій, що в свою чергу утруднило зв'язок до незаторкнених арештами клітин ОУН. В основі вирішено зберегти попередній поділ західньоукраїнських земель на 10 областей: Львівську, Тернопільську, Станиславівську, Сокальську, Стрийську, Коломийську, Бережанську, Перемиську, Рівенську й Луцьку.
Наладнання обірваних організаційних зв'язків вимагало часу й обережности, бо багато місцевих, знаних з активности, членів ОУН було під поліційною обсервацією, як кандидати до Берези, і подруге, відірвані клітини, втративши через арешти зв'язки з керівними організаційними осередками, були часто зневірені. Очікуючи, що вони через слідство арештованих будуть викриті, або припиняли діяльність, або на власний задум ініціювали місцеву некоординовану дію в переконанні, що після ліквідації Крайової чи Обласної Екзекутив Організація є розгромлена і що тому їм треба знизу відбудовувати і продовжувати революційну діяльність ОУН. Це з одного боку було позитивною ознакою тривалости, послідовности і правильного наставлення організаційних кадрів, але інколи ця дія на власну ініціятиву відокремлених клітин приносила небезпечні наслідки. Вона давала нагоду в окремих випадках заганятися і діяти якийсь час на власну руку, а згодом не підпорядковуватися Крайовому Проводові, а також і для ворожої аґентури створювала умови, щоб пробувати підсувати провокаторів, як ніби то уповноважених від полк. Коновальця зв'язкових від вищого Проводу. Трапилося і таке, що довше перервання зв'язку і самочинне шукання місцевих виявів революційної акції довело у випадку однієї саботажної акції в Костопільщині, що за задумом місцевих активістів була спрямована не проти окупанта і даремно загнала у в'язниці ідейні кадри політичнo невиробленої сільської молоді.
Перед масовими провалами зроблено в організаційній референтурі одне структуральне забезпечення: „Щоб унеможливити концентрацію детальних відомостей про організаційну мережу в руках однієї людини і щоб вилучити небезпеку катастрофи у випадку зради всіх людей цією людиною, як це сталося недавно, організаційний реферат поділено на чотири інспекторати, при чому кожному інспекторові приділено керівництво кількома округами... Обов'язком згаданих організаційних інспекторів саме й було зайнятися разом з інструкторами Юнацтва, що працювали тільки на відтинку молоді вихованням і вишколом організаційних кадрів”.[264]
263
[1] Цей уступ і наступні розділи є опрацьовані іншим автором.
264
[2] Л. Ребет „Світла і тіні ОУН”, Мюнхен, 1964, стор. 66.