Феномен Фенікса
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ФІТОСОЦІОЦЕНТР
- ISBN: 966-525-569-Х
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Феномен Фенікса». Краткое содержание книги:
У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв’ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.
І вона таки домоглась свого — Космос їй послав Вчителя. Це сталося — якщо вірити Вірі Іванівні, — в 1890-х роках. Звідтоді на обкладинках її книг і з’явилося загадкове прізвище: Рочестер. Авторка ставила його через дефіс після свого прізвища (іноді «Рочестер» авторка ставила в дужках після свого прізвища). Всі думали, що це її подвійне прізвище, або Рочестер — псевдонім, що його авторка додавала до свого прізвища. Як, приміром, сатирик Михайло Салтиков до свого родового прізвища додавав вигадане — Щедрін. І ніхто й не здогадувався, що Рочестер — то прізвище її Вчителя. З Космосу, з астрального світу, того Вчителя (по суті духа), покровителя і захисника, що його послали їй небеса.
Один з біографів письменниці так про її подвійне прізвище писав:
«Він (її Вчитель Рочестер — В. Ч.) повністю матеріалізувався, скорис— тавшись медіумічними здібностями самої Віри Іванівни і запропонував їй повністю віддати свої сили на служіння добру. Запропонував писати під його керівництвом. Фактично Рочестер — не псевдонім Крижанівської, а співавтор її романів…»
Ось так і не інак. І трудно збагнути: чого тут більше: фантазії, бажання позабавляти когось чи — правди?
Сама ж Віра Іванівна запевняла, що Рочестером «звуть астральну сутність, яка диктує мені ці твори. В стані надчуттєвого контакту він розповідає мені все про своє життя… Це я наполягла аби його ім’я було також указане… Він прожив незвичайні життя і може розповідати дуже багато…»
І знову ж не просто збагнути чого тут більше: фантазії чи бажання привернути до себе увагу, як до письменниці, що для творця вкрай необхідно, епатаж, хитророзумна гра — розігрування наївних, — чи суща правда? А матеріалізувався — якщо вірити самій письменниці, — її добровільний помічник і співавтор з нічого під час однієї з нічних молитв-благань послати їй Вчителя, що були звернені до астрального світу. Зненацька перед нею захилиталося повітря (чи переломився простір, чи один вимір «наїхав» на інший) і виникла не чітко окреслена фігура людини. Вона була прозора, просвічувалася наскрізь (тільки очі не поземному світилися). Фігура та — власне, обрис людської фігури, — звернулася до Віри телепатично: «Мене звати Рочестер. Я той, кого ти постійно викликаєш у своїх молитвах з астрального світу. Я буду твоїм Вчителем і Наставником. Допоможу тобі в творчості. Я розказуватиму, а ти записуватимеш мої історії, які й стануть твоїми творами. Ти станеш відомою письменницею. За умови, правда, що служитимеш добру. Добру і тільки добру. А про свою хворобу легень — забудь, її більше в тебе не буде. Віднині ти — здорова. Кожного разу, коли я знадоблюся тобі, коли ти відчуєш потребу в спілкуванні зі мною — викликай мене медитаціями— молитвами…»
Потім Вірі Іванівні здаватиметься, що це їй приснилося. Вона навіть переконуватиме себе: так, так, це їй приснилося. І все подальше спілкування з астральною сутністю на ймення Рочестер відбувалося наче уві сні і в той же час в реальності… (Чого було більше — сну чи реальності, вона так до кінця свого життя й не збагне).
Вона знала, що хвора і хвора серйозно. Знала також, що туберкульоз не виліковується, а отже вона — приречена. Але вилікувалася. Навіть без ліків і взагалі без допомоги медицини (та й чим лікарі могли її зарадити?) — силою лише духу свого. Після того, як почала спілкуватися — уві сні чи наяву, швидше на друге, — із загадковим пришельцем з астрального світу. Після того контакту із Вчителем, що згодом стали постійними, Віра Іванівна почала активно писати, здобула літературний успіх і забула про свою не вилікувану недугу — як її й не було. І це була не містика і не фантазія багатої на уяву жінки. Просто Віра Іванівна дуже вірила в астральний світ і той світ її і порятував, приславши їй Вчителя-рятівника. Її біографи зазначають: факт вилікування Віри Іванівни від не вилікуваного тоді туберкульозу — «достоту відомий факт». І додають: хоч астральний світ і сьогодні вважається для нас невідомим і недоступним для наукового вивчення (за скептиків і невір не говоримо), але він є. А що ми в нього не віримо, то це наші проблеми. «Завжди легше не вірити в те, чого не можеш збагнути» — слушно зауважує один із дослідників цього питання. Гм-гм… Здається, так. Ми вперто не віримо в те, що не здатні збагнути і пізнати. Відкидаємо з порогу те, що є загадкою для нас і здається нам містикою. А треба всього лише вірити, бути впевненим і переконаним у тому, що віриш. А хто сам собі не вірить, то й не здатний відкрити щось незвичайне. А в кого віра — той і перемагає. Постулат відомий ще з пра— прачасів. Треба вірити і тоді, коли інші не вірять і віра твоя невдовзі окупиться сторицею.