Теорія розмежування складів злочинів

Подібну помилку робить і В.І. Рибачук стверджуючи, що «під факультативним об’єктом злочинів (маються на увазі ті, що передбачені ст. ст. 222–224 КК України 1960 р.) виступають і життя, і здоров’я особи, а також право власності на те чи інше майно»[761]. Очевидно, сам того не бажаючи, а ймовірніше, не заглиблюючись у суть проблеми, автор ствердив, що відповідні норми охоплюють вбивства, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна.

Водночас, цілком обґрунтованим є твердження В.М. Присяжного про те, що для складу злочину, передбаченого ст. 242 КК України «Порушення правил охорони вод» властивими є додаткові безпосередні об’єкти, якими є суспільні відносини, що забезпечують охорону здоров’я, життя, власність[762]. Оскільки, у ч. 2 ст. 242 КК України перелічені альтернативні наслідки у вигляді загибелі людей, захворювання людей, масової загибелі об’єктів тваринного і рослинного світу або інших тяжких наслідків.

На значенні додаткового безпосереднього об’єкта в розмежуванні складів злочинів наголошує М.Г. Арманов у назві своєї статті: «Життя, здоров’я та психічна недоторканність, як додатковий об’єкт складу злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (питання розмежування зі злочинами проти життя та здоров’я особи)[763]. У цій праці автор не наводить жодного аргументу, який би підтвердив таке значення. Але постановка питання в назві статті показує, що цей вчений наділяє додатковий об’єкт розмежувальними властивостями. Додатковим безпосереднім об’єктом примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань М.Г. Арманов називає психічну недоторканність, життя, та здоров’я особи.

На те, що життя особи у складі злочину «Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань» (ст. 355 КК України), є додатковим, а не основним безпосереднім об’єктом вказують інші ознаки складу злочину. Тому безпосереднього значення для розмежування погрози вбивством і примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, норми про які співвідносяться як частина і ціле, будь-який з видів об’єкта, виділених чи-то по вертикалі, чи по горизонталі, не має. Зроблений висновок щодо ролі видів об’єкта в розмежуванні поширюється не лише на частковий випадок, а й на всі випадки конкуренції кримінально-правових норм.

Предмет і потерпілий можуть бути не лише чіткими розмежувальними ознаками в суміжних складах злочинів, а й ознаками, особливості яких визначають спеціальний характер кримінально-правової норми. У багатьох складах злочинів саме специфіка предмета визначає спеціальний характер норми. Наприклад, предметом привласнення, розтрати (ч. 1 ст. 191 КК України) є не будь-яке чуже майно, а те, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні. Перш за все, за специфічними ознаками предмета цей склад злочину відрізняється від, наприклад, крадіжки (ст. 185 КК України).