![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Очікував я недовго. Сучі сини увірвалися до моєї кімнати наче зграя псів. Я можу, певне, і не згадувати, що до заїзду-то я перед цим зайшов і навіть ґречно привітався з господарем. А потім уже виліз у вікно. І не утік одразу ж — цікаво було подивитись, хто на мене полює.
Коли я почув знайому лайку, в якій пропонувалося зробити неподобство з матір’ю співрозмовника, всі інші підозри відпали самі по собі… На «хвості» у мене сиділи моанці… Не було ще такого лиха… Я зіслизнув з дерева і побіг до порту.
У мене була запасова адреса подібного ж майстра родом з шоррогського острова Глода. У місті Рагон. «Морена» перемінила корогву і рушила до його берегів. Тепер ми були белатським торговим бригом.
На Шоррозі все пройшло на диво без ускладнень. Я поспішав — моанці теж не були дурнями і могли «вирахувати» шоррогця, яко колегу белатця, котрий мене здав. Та, коли ми вже зібралися піднімати вітрила, на борт піднявся торговий представник белатської громади порту Рагон. Він дивом дивувався, як-то ми не навідалися у земляцтво. Я ледве встиг прошепотіти: «Еллон». Переплутати з белатцем мене було важко, ну, а під «маною» — запросто.
Ми порадилися з капітаном і вирішили прийти. Папери у нас були в порядку, белатською я говорив бездоганно, Ільзнон знав добре… Багато торговців республіки все життя тинялися по морях, і роками не бували вдома.
Тож ми причепурилися — і рушили. Буревіст крокував поруч зі мною у мерехтінні мани, з зацікавленням роззираючись довкола. Він не часто сходив на берег поза Сіллоном. Однак, белатську мову знав, як майже всі мови знаного світу. Я порадив ельфу більше мовчати, бо белатці люди меткі, і може хтось з них і чув переливчасті голоси срібних.
У земляцтві я дізнався багато цікавих новин. По-перше — з Моанії. Помер Великий Імператор Корог Перший, Реформатор. Його наступником став єдиний законний син володаря, котрий тепер іменувався Ірканом Шостим. Намісником, як і слід було очікувати, нарада вищої шляхти призначила князя Ріфіна Астеонського. Я підозрював, що магнат сам себе «призначив», натиснувши на решту шляхти. Незважаючи на міжнародний скандал, який Великій і Могутній Моанії влаштував шоррогський Оберігач Печатки, шлюбну угоду між новим імператором та ішторнійською принцесою Альдоною було таки укладено… Це було зле… Залишалася одна надія — на оте досьє в руках Князя «тіней»
Нас запросили на бенкет з нагоди підписання якоїсь там торгової угоди… Ну, хто не був на белатських бенкетах, той нічого не втратив… Залишився б бідолаха голодним… Харчувалися ми навстоячки і самими тартинками. Напої теж були дешевими і гидкими на смак. Ми з Буревістом скромно стояли під стіною з келихами у руках, коли до зали зайшов пан Молла.
Келих затремтів у моїй руці. Яснозір мовив стиха:
— Тримай ману, людське дитя… Заспокойся і тримай….
Та на мене вже накочувало оте шаленство, якому я був зобов’язаний своїм чи-то моанським, чи-то астеонським пращурам. Буревіст, котрий побачив, що з мене ось-ось зірве ману, витяг мене задніми дверима у невеличкий дворик з водограйчиком посередині, нібито просвіжитися.
Коли я окунув голову у чашу водограйчика, мене трохи попустило. Яснозір обійняв мене за плечі, наче підтримував п’яного. Мені стало жахливо незручно… Зневага ельфа боліла б мені сильніше за бойову рану — настільки я був прив’язаний до цих істот.
— Хто цей чоловік? — стиха спитав Буревіст.
— Сучий син наказав продати мене в рабство, — відповів я, втираючи лице, — це було давно, але всі ці роки я мріяв десь його зустріти.
— Не можна на завданні зводити особисті порахунки, — докірливо мовив Яснозір.
— Та знаю я, — вирвалось у мене, — але ж завдяки цій паскуді одного чудового ранку я прокинувся в нашийнику раба…
Мана дивного ледь замерехтіла.
— Я б не пережив подібного, — раптом мовив Буревіст якось зовсім по-людському, — ви, пане Білозіре, напевне чули, що чистокровні дивні не можуть жити в рабстві… Що ви хочете? Прикінчити цю погань?