Сповідь суперниці

Першої миті я вирішила, що мені привиділося. Неяскраві смолоскипи, чергування світла й тіні, невиразні силуети… І ось, ніби заведена, я роблю поворот долоня до долоні з Гуго Бігодом. Я тільки кліпнула, коли впізнала його високу худорляву постать, коротко обстрижене біляве волосся, коли зблиснули під вусами його зуби в посмішці.

— Гуго!

— Т-с-с, Бертрадо. Постарайся після півночі бути біля старої каплиці в замковому саду. Я на тебе чекатиму, радосте моя…

І ось я вже роблю поворот із другим танцюристом. З наступним, ще з наступним. Я мимоволі почала озиратися, шукаючи поглядом Гуго. Не привиділося ж мені? І якоїсь миті я його помітила, він стояв біля портьєри під аркою на вході до зали. Гуго дивився на мене посміхаючись, але відразу вийшов, і лише тканина заколихалася, мов на підтвердження, що він таки був тут. Але це немислимо! Король Генріх оголосив Гуго заколотником, якби він з’явився при дворі — його миттю схопили б. І все-таки він зухвало з’явився тут. Призначив мені зустріч. Як же він сумував за мною, якщо прийшов, ризикуючи навіть власною свободою!

Мабуть, мені не відразу вдалося впоратися з хвилюванням. Едгар помітив це.

— Може ти стомилася, люба? Ти раптом стала така сумна. Хочеш, залишимо бенкет?

Я погодилася, що трохи стомлена. Полювання, їзда верхи, потім це застілля, танці. Я б і справді пішла, однак саме сьогодні Матильда наполягла, щоб я залишилася з нею ночувати. Адже ми сестри, а нам так рідко доводиться бувати разом. Я говорила все це чоловікові, побоюючись лише, щоб він не викрив моєї брехні та не вирішив запитати про це в Матильди.

Але він тільки посмутнішав.

— Звісно, я розумію. Доведеться наказати, щоб ваші слуги залишитися в замку.

Знаєте, я майже відчула себе винною, майже ладна була відмовитися від задуманого. Адже хто такий Гуго? І як він смів призначати мені побачення, коли сам повинен розуміти, що я з чоловіком? Однак я промовчала. Я хотіла зустрітися з Гуго, мені було цікаво з ним поговорити. Він же так підтримував мене раніше, був такий вірний, коли Едгар відверто ігнорував мене, примушував коритися.

Але щойно я опинилась у відведеному мені покої, як пожалкувала, що залишилася. Як там було незатишно й похмуро! І якщо, навіть у тісноті міського будинку з Едгаром я не була позбавлена комфорту, яким так любив оточувати свій побут мій чоловік, то в цих вогких кімнатах смерділо сечею чужих псів, а постіль, по суті, була ящиком із соломою. І хоча мені виділили постільну білизну та ковдру, але як бурчала моя Маго, коли збивала солому на ложі! А Клара навіть розплакалася, коли зрозуміла, що їй просто доведеться спати на підлозі вітальні. Щоб хоч якось розвіяти кепський настрій, я кілька разів смикнула Клару за коси та вліпила важкого ляпаса пажеві, який похмуро пихкав.

Однак тут прийшов сер Роджер Бігод, батько Гуго, з кошиком фруктів і духмяних свічок. Слідом за ним слуги внесли балію з теплою водою. Стюард поводився надзвичайно запопадливо, кидав на мене погляди вірного пса. Що ж, не так уже й погано мати в боржниках лорда-стюарда королівського двору.