Гаррі Поттер і орден Фенікса
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- Переводчик: Морозов Віктор
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і орден Фенікса». Краткое содержание книги:
— Добре, — погодився Гаррі, кладучи пакунок у внутрішню кишеню куртки, хоч і знав, що ніколи не скористається тим, що в ньому лежало. Він, Гаррі, нізащо не стане виманювати Сіріуса зі схованки, як би не поводився Снейп на майбутніх уроках блокології.
— То ходімо, — сумно всміхнувся Сіріус і поплескав Гаррі по плечі. Перш ніж Гаррі спромігся на якісь, слова, вони вже піднялися у супроводі Візлів по сходах і зупинилися перед дверима, замкнутими на важкі ланцюги й засуви.
— Бувай, Гаррі, бережи себе, — пригорнула його місіс Візлі.
— До зустрічі, Гаррі, і пильнуй мені за зміями! — добродушно всміхнувся містер Візлі й потис йому руку.
— Ага... добре, — неуважно відповів Гаррі. Це була остання нагода попросити Сіріуса бути обережнішим. Він глянув на хрещеного батька і вже розкрив було рота, але тут Сіріус поспіхом обійняв його однією рукою і хрипко сказав: — Бережи себе, Гаррі. — Наступної миті Гаррі опинився на морозному зимовому повітрі, а Тонкс, яка сьогодні надійно замаскувалася під високу жінку в твідовому костюмі зі сталево-сірим волоссям, підштовхувала його в спину.
Двері будинку номер дванадцять, грюкнувши, зачинилися за ними. Вони спускалися сходами за Люпином. Зійшовши на тротуар, Гаррі озирнувся. Будинок номер дванадцять швидко зменшився, а будинки обабіч нього розширилися й зайняли його місце. Якась мить — і його наче й не було.
— Що скоріше сядемо в автобус, то краще, — сказала Тонкс, і Гаррі здалося, що вона оглянула площу трохи нервово. Люпин рвучко підняв праву руку.
БАБАХ!
Прямо з повітря перед ними виник яскраво-пурпуровий триповерховий автобус. Він мало не врізався у вуличний ліхтар, якому довелося відстрибнути.
На тротуар зіскочив худющий прищавий клаповухий молодик у пурпуровій уніформі і вигукнув:
— Запрошуємо до...
— Так-так, ми знаємо, дякую тобі, — урвала його Тонкс, — Сідайте, сідайте, скоріше...
І вона підштовхнула Гаррі до східців. Кондуктор аж очі витріщив.
— Тиць-гриць, бляшка-мушка... та це ж Гаррі!..
— Якщо ти ще раз назвеш його ім'я, я прокляну тебе навіки, — погрозливо прошипіла Тонкс, заштовхуючи в автобус Джіні й Герміону.
— Я завжди хотів на ньому покататися, — зрадів Рон, зупиняючись біля Гаррі і роззираючись.
Минулого разу Гаррі їхав "Лицарським автобусом" пізно вночі, й усі три поверхи тоді були заставлені мідними ліжками. А ось тепер, зранку, скрізь біля вікон безладно стояли різнокаліберні крісла. Деякі з них, коли автобус різко зупинився на площі Ґримо, мабуть, попадали. Кілька чарівників і чарівниць, нарікаючи, зводилися на ноги, а чиясь сумка з покупками вилетіла на середину автобуса і з неї на підлогу висипалася гидка мішанина жаб'ячої ікри, тарганів та заварного крему.
— Бачу, нам доведеться розділитися, — почала шукати вільних місць Тонкс. — Фред, Джордж і Джіні, прошу сідати отам ззаду... з вами залишиться Ремус.
Сама ж вона разом з Гаррі, Роном та Герміоною піднялася на найвищий поверх, де знайшла два вільні крісла в передньому ряду, а ще два — в останньому. Кондуктор Стен Шанпайк охоче відпровадив Гаррі й Рона аж у кінець автобуса. Пасажири розглядали Гаррі, коли він проходив повз них, але варто йому було сісти в крісло, як усі знову відвернули голови.
Гаррі й Рон заплатили Стенові по одинадцять серпиків, і автобус, загрозливо похитуючись, рушив. Пробрязкав довкола площі Ґримо, постійно виїжджаючи на тротуар, а тоді бабахнуло знов, і всі попадали назад. Ронове крісло перекинулося, а Левконія, що була в нього на колінах, вирвалася з клітки, злякано пурхнула вперед і сіла Герміоні на плече. Гаррі, який уник падіння, бо встиг схопитися за скобу для підсвічника, визирнув у вікно. Вони мчали якоюсь автострадою.
— Ми вже осьо за Бірмінґемчиком, — радісно повідомив Стен у відповідь на німе Гарріне запитання, а Рон тим часом намагався встати з підлоги. — То як ся маєш, Гаррі? Гарненько? Я влітку кожен день натрапляв у газетці на твоє прізвище, але там ніколи не писали нічого доброго. Я, канєшненько, казав Ерні, що вони там казна-чого понаписують, а ми ж на власні очі бачили, що ти ніякий не псих.
Він вручив їм квитки і захоплено витріщався на Гаррі Видно було, що Стенові начхати, психів вони везуть чи не психів, аби лиш їхні пасажири були досить відомі щоб про них писали в газеті. "Лицарський автобус" небезпечно нахилився, обганяючи по тротуару кілька машин. Гаррі побачив, як Герміона затулила долонями очі, а Левконія безтурботно похитувалася на її плечі.
БАБАХ!
Крісла знову полетіли назад, бо "Лицарський автобус" уже перестрибнув з Бірмінґемської автостради на якийсь тихенький і звивистий сільський путівець. Щоразу, як вони вже вкотре вискакували на бордюр, живопліт обабіч дороги ледве встигав відстрибувати з-під самісіньких коліс. З путівця вони перенеслися на головну вулицю якогось гамірного містечка, тоді опинилися на височенному гірському мосту, а потім мчали по виметеній вітром дорозі між високими будинками, і все це супроводжувалося громовим бабахканням.
— Я вже змінив свою думку, — пробелькотів Рон, ушосте встаючи з підлоги, — більше не хочу їздити цією штукою.
— Наступна зупиночка буде у Гоґвортсі, — весело попередив їх Стен, мало не впавши на друзів. — Та жіночка, що вами командує, просила, щоб я випустив вас найпершеньких. Спочатку, канєшненько, нехай зійде мадам Марш... — знизу долинула чиясь відрижка, а тоді щось огидно забулькотіло, — бо вона буцім трішечки занедужала.
Минуло ще пару хвилин, і ось уже "Лицарський автобус1 різко зупинився перед невеличким шинком, що відхилився набік, уникаючи зіткнення. Було чути, як Стен виводив з автобуса нещасну мадам Марш і як полегшено загомоніли на другому поверсі її сусіди-пасажири. Автобус знову рвонув, набираючи швидкість, аж поки...