Прекрасні катастрофи

Крім цих семи кабін, відповідних до спектральних променів, по краях чвертькола було ще по одній кабіні. Але ці дві кабіни були герметично закриті. Білий алебастр покривав усі їхні стінки. Від залу їхні горла були закриті густим матово-чорним склом. Від цих чорних горл довгі й густі чорні сітки, як неводи рибалок, тяглися до самісінької призми, обхоплюючи таким чином цілий конус спектра: в промені, що линули там, таким чином не могла потрапити, проходячи по залу, ні одна людина. Зразу було зрозуміло, що там, між тих сіток, за непроточними чорними площинами, линуть невидимі — восьмий і дев’ятий — кольори спектра: інфрачервоний і ультрафіолетовий.

Тепер, роздивившись по залу і оговтавшись серед усіх його пристроїв, гості могли побачити й життя, яке було там, всередині семи кольористих кабін. В кожній кабіні вони побачили людину, що сиділа, лежала або ходила в яскравих і ясних променях приділеного їй кольору. Вони були зовсім голі, ці пацієнти, тільки на очах мали маски з темними лінзами. Вони недовго перебували в своїх кабінах, — за дві, три, найбільше п’ять хвилин з’являлася швидка постать санітара чи сестри, завинута в довгу чорну лискучу одежу, і виводила пацієнта з кабіни, з чвертькола, а далі й залу через двері в задній стіні. До вільної кабіни проводили натомість іншого пацієнта. Декотрих з одної кабіни безпосередньо переводили до другої, декотрих водили по трьох, чотирьох, а то й по всіх семи кабінах. Ці пацієнти не були зовсім голі: поперемінно їм запинали лискучими чорними запиналами то одну, то другу частину тіла. Позад чвертькола стояла темна огорожа — звідтіля з’являвся і туди зникав медичний персонал.