Рекламне бюро пана Кочека
- Автор: Тевекелян Варткес Арутюнович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Карл Скрипченко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Рекламне бюро пана Кочека». Краткое содержание книги:
Чабан і пекар, наборщик і боєць загону ЧОП, студент Інституту народів Сходу і партійний працівник, співробітник радянського повпредства в Ірані і директор великого текстильного комбінату… Багата на події біографія згодом дала матеріал для творчості письменника.
Перші романи В. А. Тевекеляна «Життя як воно є» і «Життя починається знову» побачили світ 1950 року.
Значним творчим доробком письменника стали книги «Граніт не плавиться» (1962) та «За Москвою-рікою» (1966).
У своєму новому романі «Рекламне бюро пана Кочека» (1967) Тевекелян відтворив подвиг молодих радянських розвідників-антифашистів, які чотирнадцять довгих років жили і працювали за кордоном, гуртуючи навколо себе бійців проти фашизму.
У книзі намальовано яскраву картину міжнародного життя напередодні другої світової війни.
— Та хіба французи дозволять вам привласнити дві самостійні держави Центральної Європи?
— Любий, наш фюрер зовсім не простак! Він завчасно домовився про все з англійцями, а французи й писнути не посміють без англійців!.. Ми й Францію миттю роздушимо. Не турбуйтеся — Гітлер усе передбачив, осічки не буде!
— Схоже, що ви маєте рацію. Битися з вами об заклад я не ризикую!
— І добре робите — тут пахне явним програшем!.. У мене прохання до вас. — Лемке запобігливо всміхнувся. — Не згодилися б ви покласти до себе в сейф деякі дрібниці?.. Мені незручно тримати це дома…
Він дістав із кишені штанів плескату бляшану коробку і, відкривши її, висипав на стіл брильянтові персні, сережки, кольє.
— Іспанська здобич? — стримуючи обурення, запитав Василь.
— Угу, — самовдоволено промугикав оберштурмбанфюрер.
— Покладіть коробку в сейф, хай лежить… Сподіваюся, розписка вам не потрібна?
— Що ви, звичайно, ні! — Лемке ретельно зібрав коштовності в коробку і поклав її в сейф.
— Пане Лемке, послуга за послугу! Я теж попрошу вас дещо зробити. Ви, звичайно, знаєте, що компанія, котру я уповноважую, має великі інтереси в Чехословаччині — понад шістдесят відсотків нафти і нафтопродуктів, що їх споживає ця країна, постачаємо ми. Нас дуже цікавить усе, що стосується цієї країни. Прошу вас зібрати найдокладніші відомості про плани Німеччини щодо Чехословаччини. Звичайно, за певну винагороду.
— Звіртесь на мене, для вас я зроблю все, навіть неможливе! — відповів Лемке.
Василь, як завжди, поклав продублювати відомості, добуті в оберштурмбанфюрера, щодо Австрії. Майор. Кольвіц із генерального штабу не тільки потвердив слова Лемке, але й назвав точну дату вторгнення в Австрію — 12 березня 1938 року.
І він не помилився: цього дня, на світанку, 8-ма німецька армія вдерлася на територію Австрійської республіки і, не натрапляючи на опір, швидко окупувала її. На другий день «імперським законом» Австрію було приєднано до рейху, а Гітлер звернувся до австрійців із балкона віденської ратуші з промовою: «Якщо з австрійського міста, де я народився, провидіння покликало мене керувати рейхом, то воно не могло не покласти на мене місію повернути мою дорогу батьківщину німецькому рейхові…»
В Берліні рейхсмаршал Герінг приймав по черзі послів іноземних держав і кожному говорив: «Канцлер Шушінг був несумлінний, і це змусило нас вчинити так, як ми тільки-но вчинили…»
Посол Англії Невіль Гендерсон, відомий своїми прогітлерівськими настроями, спробував заперечити. Він сказав Герінгові: «Але, пане маршале, якщо канцлер і був не досить благорозумпий, хіба це підстава для того, Щоб Німеччина вчинила таке грубе насильство?»
На це Герінг відказав: «Надто пізно! Гітлер уже у Відні…»
Ельза Браун постійно зустрічалася з Лізою, охоче брала у неї всякі подарунки, нарікала на гірку долю самотньої, всіма покинутої жінки, розповідала про свої біди… Боже мій! Гітлер остаточно покінчив з поняттям моралі і дав жінкам таку волю, про яку вони раніше і мріяти не могли… Тепер німкені, не побоюючись, що їх осудять, лягають спати з кожним стрічним чоловіком, а поважні матрони, матері сімейств, вважають за свій патріотичний обов'язок заводити молодих коханців із військових. Треба ж скрасити життя солдатів фюрера!..
— Подумайте, мадам, при цьому моральному занепаді, коли стають доступними молоді дівчата із гарних сімей, кому потрібна така літня жінка, як я? — То був крик душі фрау Браун.
Вона сказала, що відомості, які надходять в іноземний відділ націстської партії, стосуються головним чином Чехословаччини. Очевидно, у Франції та Англії примирилися з думкою, що Гітлер рано чи пізно захопить якщо не всю Чехословаччину, то значну частину її.
Відомий французький юрист, Жозеф Бартелемі, писав у газеті «Тан»: «Хіба варто жертвувати трьома мільйонами французів для того, щоб три мільйони чеських німців лишилися під владою Чехословаччини?»
Йому підспівувала англійська газета «Дейлі експрес». У статті під заголовком «Знову чехи» писалося: «Ми не любимо цієї братії. Неможливо, щоб англійський уряд узяв на себе зобов'язання змусити нас воювати за таку напіврозвалену державу, як Чехословаччина».
Ельза Браун розповідала: в іноземному відділі партії певні, що теза: «Краще бути переможеним Гітлером, ніж перемогти з Радами» — має дедалі більший успіх у кулуарах французького парламенту…
Двадцять другого травня на чехословацько-німецькому кордоні німецькі митники вбили двох словацьких мотоциклістів. Обидві держави оголосили мобілізацію. Міністерства закордонних справ Франції та Англії спільними зусиллями добилися, щоб Берлін і Прага скасували ці ухвали. Були підстави для радощів, і французи раділи: перші спільні зусилля дали бажані наслідки. Гітлер відступив.