Ерагон. Найстарший
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #2
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ПП «Ранок-НТ»
- Переводчик: Игорь Бондарь-Терещенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Найстарший». Краткое содержание книги:
— То вас і досі переслідують? — помовчавши, озвався Кловіс.
— Так, але ніхто не знає, де ми, тому нас шукають повсюди.
— І саме тому була тривога?
— Нам довелося вбити двох охоронців, що впізнали мене, — знехотя пояснив юнак.
Геть сполотнівши, нажаханий капітан відсахнувся вбік, але намагався триматися гідно.
— Швидше вирішуй, берег наближається, — нагадав Роран. Він знав, що зламав опір старого, хоч і не дуже з того радів.
— Сто чортів тобі в пельку, Міцний Молоте, — зітхнув той. — Я не друг королю, тож відвезу вас до Тейрма. Але після цього навіть бачити тебе не хочу!
— То ти обіцяєш, що не втечеш уночі або не утнеш іще якоїсь дурниці?
— Так, не хвилюйся!
Невдовзі дно «Червоного кабана» заскреготіло по прибережному піску й баржа торкнулася берега. Слідом за нею причалила й решта кораблів. Коли матроси спустили вітрила й подали східці, до Кловіса підбігли Торсон і Флінт, що засипали старого питаннями.
— Плани змінилися, — коротко пояснив той.
Залишивши старого з'ясовувати стосунки зі своїми підлеглими, Роран зістрибнув на пісок і подався шукати Хорста.
— Якщо вони дізнаються, що ми з Кловісом, то вишлють кінноту, аби перехопити нас, — застеріг він коваля, розказавши про вбивство вартових. — Треба тікати звідси якнайшвидше.
— А ти змужнів, хлопче, — глянув йому просто в очі Хорст. — Навіть я не був такий у твоєму віці.
— Довелося, нічого не поробиш, — відмахнувся Роран.
— Головне, щоб ти не забував, ким є насправді, — порадив коваль.
Не зважаючи на Кловіса, юнак разом із селянами почав переносити їхнє майно на «Червоного кабана». Зрозуміло, на те, щоб вантажити речі згідно з корабельними правилами, не було часу, тож величезні клунки й пакунки швидко поскидали на палубу. Потім загнали худобу, прив'язавши до залізних кілець у трюмі. І врешті-решт рівномірно розмістили людей. Кловіс, Торсон та Флінт, гаркаючи на юрбу втікачів, керували завантаженням, стоячи на носі своїх суден.
«Здається, усе», — замислився Роран, аж раптом почув крики. Продершись крізь натовп, він побачив Калітху, яка намагалася заспокоїти свого вітчима Вайланда, затягуючи його на корабель.
— Ні, я нікуди не поїду на цьому одороблі! — репетував старий. — Ви не змусите мене! Відпусти мене! Кажу ж, відпусти!
— І так другий день, — пояснила дівчина Рорану.
«Краще б він сконав десь на Хребті, аніж влаштовувати тут істерики», — подумки дратувався юнак, допомагаючи тягти впертого Вайланда. Той на мить угамувався, бо хтось тицьнув йому шмат в'яленого мяса, що надовго поглинув його увагу.
— Ворушіться, селюки товстозаді, — гаркав неподалік Кловіс. — Вода скоро спадатиме, тож залазьте на борт, залазьте!
Невдовзі справу було завершено й сходи затягли на баржу. Гурт селян намагався спустити судна на воду, відчайдушно штовхаючи їх у відкрите море.
— Ану, іще раз! — гукав Роран, допомагаючи й водночас тривожно роззираючись довкола. Фут за футом вони наближалися до моря, доки баржа не торкнулася водної поверхні. Несподівано анкерок брязнув над Рораном, сповнивши його рот морською водою, яку той з огидою виплюнув.
Підпливши до борту, юнак виліз на палубу, а команда тим часом уже виштовхувала баржу на глибочінь за допомогою довгих жердин. Так само завзято діяли на «Мерібелл» і «Еделіні». Незабаром Кловіс наказав витягти весла й підняти вітрила, і подорож до Тейрма нарешті почалася.
ОСЯГАЮЧИ ПРЕМУДРІСТЬ
Дні, що їх Ерагон провів у Елесмері, геть переплутались, а час немовби застиг у цій благословенній чудовій оазі. Пори року тут не дуже відрізнялися одна від одної, а підживлені закляттями ельфів рослини квітли і вдень, і вночі впродовж усього року.
Юнак дуже полюбив затишну Елесмеру з її елегантними будівлями в лісі, з її химерними співами в хащах, тендітними витворами мистецтва, схованими за кожним кущем, а також із її таємничими мешканцями. Дикі тварини тут не боялись мисливця. Часто Ерагон бачив, як ельфи гладили оленя чи лисицю або ж розмовляли з ведмедями. Деяких тварин неможливо було розпізнати. Як правило, вони з'являлися вночі й зникали, щойно юнак до них наближався. Одного разу він помітив якесь створіння, схоже на змію, тільки що вкрите хутром. А якось зустрівся із жінкою, що миттю обернулася на вовка.
Отож, Ерагон із Сапфірою продовжували вивчати Елесмеру, блукаючи її хащами разом із Ориком. Арія вже не супроводжувала їх. Вона кудись зникла з того самого часу, коли розбила Ерагонів фаіртх. Він помічав її безліч разів, та ніяк не міг попрохати пробачення, бо спритна ельфійка щоразу зникала з очей, мов яка примара. Урешті-решт, юнакові це обридло і він подався шукати її помешкання до Тіальдар Холу.