Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

- Слухай, Томе, - сказав він. - Ти зі своїми підрахунками та записами напровадив мене на одну думку. Тепер і я так робитиму - вестиму облік різних подій. Ось чи думав ти, приміром, що ми кожного літа знов і знов робимо те саме, що робили й торік, і позаторік?

- Це ти про що, Дуг?

- А про те, що ми кожного літа робимо кульбабове вино, купуємо нові тенісні туфлі, пускаємо перший фейєрверк, робимо лимонад, витягаємо з ніг скабки, збираємо лісові ягоди. Щороку те саме й так само, ніякої переміни, ніякої різниці. Але ж це тільки одна половина літа, Томе.

- А друга?

- Друга - це те, що ми робимо вперше у житті. - Як от їмо маслини?

- Ні, я про важливіші речі. Ось, приміром, якби раптом виявилося, що дідусь чи тато знають не все на світі.

- Та ти що! Вони ж знають геть усе, що тільки можна знати!

- Не сперечайся, Томе. Я вже записав це у свої “Відкриття і одкровення”. Вони знають не все. Але це не такий уже й гріх. І це я теж відкрив.

- А які ще дурниці ти там записав?

- Що я живий.

- Ха, оце відкриття! Та всі ж знають...

- Те, що я думаю про це, усвідомлюю це, - ось у чому відкриття. Отак живеш собі, щось робиш - і сам того не помічаєш. А потім раптом бачиш: ага, я живу, я роблю те й те, - і це справді уперше в житті. Ось я й поділю у своєму записнику літо на дві половини. Спочатку в мене йдуть “Звичайні справи і події”. Вперше Цього року пив шипучку. Вперше пробіг босий по траві. Вперше мало не потонув у озері. Вперше їв кавун. Убив першого москіта. Вперше збирав кульбаби. Усе це ми робимо з року в рік і ніколи про таке не думаємо.

А отут, у другій половині, будуть “Відкриття і одкровення”. Чи, може, краще “і осяяння” - теж гарне слово, -чи “усвідомлення”, га?.. А загалом так: коли робиш щось уже відоме й звичне - ну, розливаєш у пляшки кульбабове вино абощо, - то це йде у “Звичайні справи і події”. Та коли потім про це думаєш, то свої думки, дурні вони там чи ні, записуєш у “Відкриття і одкровення”. Ось що я записав про кульбабове вино: “Кожна його пляшка - це закоркована й збережена про запас частка літа дев’ятсот двадцять восьмого року”. Ну як воно тобі, Томе?

- Та я вже давно за тобою не встигаю.

- То я прочитаю тобі ще. Отут, у “Звичайних справах і подіях”, у мене записано: “Вранці двадцять четвертого червня уперше цього літа посперечався з татом, і мені добре перепало”. А у “Відкриттях і одкровеннях” я написав про це так: “Дорослі й діти не можуть жити , мирно тому, що це два різні народи. Вони не такі, як ми. Ми не такі, як вони. Справді, різні народи - “і ніколи цим двом не зійтись”[30]. Зарубай це собі на носі, Томе!

- А таки правда, Дуг, твоя правда! Так воно і є. Оце ж тому ми й не миримо з мамою і татом. Завжди все негаразд, з ранку до вечора. Ну й голова ж у тебе, хлопче!

- Отож тепер, як побачиш за ці три місяці щось таке, що вже робилось і робиться знов, скажи мені. І що ти про це думаєш, теж скажи. А на День праці[31] ми прочитаємо все, що набереться за літо, і побачимо, як воно вийшло.