![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
І таки воно й не спинялось ні перед розгромом цілих сел, ні перед крівавими експедіціями, ні перед закопуванням селян живцем у землю.
"Так само справедливі домагання робітників, не звернені на те, щоб підірвати рідний промисл, усе стрінуть підтримку й поміч " Правительства, а професійні союзи, наскільки вони займаються обороною професійних інтересів, користаються з боку Правительства повним признанням".
Просто таки не Уряд, а чистий народолюбець.
А опереточний Гетьман навіть таке "колінце" устругнув у розмові з кореспондентом "Веrliner Таgеblatt"-у: "Здається, - сказав він - що мене в Германії вважають за реакціонера й упевненого прихильника федерації з Великоросією. І те й друге - невірне. Я смію запевнити, що моя програма й демократичні вимагання сеї програми йдуть навіть далі, ніж у панів Шейдеманів та Давидів".
Словом, трохи-трохи не большевик. А що вже самостійник, що завзятий демократ, то тільки пошукати такого треба.
Чим же це все поясняється?
5. Річ не в лизоблюдах і прохвостах.
Розуміється, річ тут не в слинявому руському ґенералові Скоропадському, не в старому бюрократичному льокаєві Лизогубові, не в инчих нанятих лизоблюдах, навіть не в "Протофісах" і всіх тих инчих прохвостах, що смоктали й гризли Україну. Річ у німецькому імперіалізмі, в його ґенералах на Україні. Німецькому імперіалізмові в цілях війни незручно було виявити себе як перед Европою, так і перед своїм народом яко насильника над молодою державою, як оборонця реакції, як простого грабіжника. Йому треба було мати якісь виправдуючі документи. От він і давав розпорядження своїм апаратам на Україні - гетьману, міністрам - робити відповідні заяви, маніфести, накази, інтервью й т. п. Ці заяви й маніфести друкувались у закордонних ґазетах, цітувались у німецькому Райхстаґу й ними доводилось, що український народ під охороною німецьких друзів благоденствує: має свою самостійну державу, має свою національну культуру, мову, має лад і порядок, має всі демократичні свободи й такого "лівого" гетьмана, який навіть Шейдеманам не уступить.
Німецький імперіалізм під той час ще не мав виразної орієнтації на "єдіную, нєдєлімую". В Росії панувала совітська влада, там заводився страшний і огидний усякому імперіалізмові соціалістичний лад, отже не могло бути ніякої мови про негайне утворення єдиної Росії. Крім того було би зовсім уже непристойно через місяць-два по заключенню такого чудесного хлібного миру з "самостійною, незалежною, суверенною" державою, так урочисто визнаною самим німецьким імперіалізмом, узяти й розтоптати ту суверенність, як непотрібний уже недокурок.
І, нарешті, як-ні-як за рік революції українська національна свідомість, не зважаючи
на наші шкодливі для неї помилки, росла в широких масах. Німецьким ґенералам не було такої нагальної потреби зразу брутально взяти й знищити національні здобутки. Це був би цілком безглуздий, непотрібний і шкодливий для їхніх інтересів учинок.
І от це все було причиною таких патріотичних і демократичних заяв і декларацій німецько-гетьмансько-буржуазної влади.
РОЗДІЛ ІІІ. НАЦІОНАЛЬНА КОНТРРЕВОЛЮЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ
1. Скакання руської буржуазії по українськи.
Але ці офіціальні заяви ані трішки не заважали, як показано вище, ні соціальній, ні політичній реакції в найотвертіщих, ціничніщих і жорстокіщих формах.
Так само не заважали вони й національній контрреволюції. Але з тою тільки ріжницею, що нищення національних здобутків революції робилось помалу, не раптово, по певному, мудро наміченому планові.
Як сказано, вся фактична влада належала німцям. Отже від німецьких ґенералів залежала й національна справа на Україні. Руська буржуазія, розуміється, не могла помиритися з істнуванням української держави, з національними її формами. Та це таки, дійсно, був якийсь абсурд: увесь устрій держави - буржуазний; усі урядові й державні апарати передано буржуазії; сама буржуазія вся - руська; а держава через щось називається українською, мова в Уряді й у всіх буржуазно-урядових інстітуціях повинна бути українська. З усього кабінета міністрів один чи два міністри знали українську мову, останні ж чули її тільки в малоросійських спектаклях. Сама "верховна влада", емблема, так сказати, національно-українського характеру держави, гетьман, теж по українськи говорити не вмів. Все оточення його, "двір", складалось з руської "забубенної" офіцерні, яка істинно-руськими словами лаяла й висміювала й українську державу, й українську мову, й усе українське.