Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
Те, що ледар і п’яничка Кашкет виявився найманцем ворогів, досить швидко втратило гостроту новизни.
«Хіба не ясно було й раніш, що якраз серед таких розкладених типів іноземна буржуазія вербує своїх агентів! — міркував я, походжаючи біля остигаючих вагранок. — У погоні за легкою наживою, за зайвою четвертю горілки вони, хто не знав ніколи, що таке Батьківщина, можуть піти на всяке криваве діло…»
Мадам Рогаль-Піонтковська, про яку стримано, але дуже переконливо того вечора сказав нам Кузьма Никанорович, знала про минуле Кашкета уже давно, ще з того часу, як дала згоду бути резиденткою англійської розвідки в нашому приморському місті, прикриваючи свою таємну підривну роботу проти Радянської держави вивіскою мирного танцкласу.
Перший же зв’язковий, який прибув з Лондона на вантажному англійському пароплаві, вручив їй на таємному побаченні не лише лист від чоловіка-цукрозаводчика, що втік з-під Умані в Англію, але й один «діловий документ». Це був список «вірних ще людей», складений, за завданням англійської розвідки, видно, самим Нестором Махно, який у ті роки жив у Парижі і навіть — ходили такі чутки — викладав там в академії генерального штабу своє бандитське ремесло. Він мріяв за допомогою військ Антанти вернутися на своїх тачанках до берегів Азовського моря.
Був занесений у цей список і анархіст Єнтута, на прізвисько Кашкет. От саме його і взяла в руки, прикрашені брильянтовими перснями, мадам Рогаль-Піонтковська ще тоді, коли їй належав ресторан «Родима сторонка». Кашкет приходив до «мамаші» випити в борг, часто без віддачі, користуючись її «добрим серцем». І коли вже у власному танцкласі на Генуезькій мадам стала вимагати від нього першу розписку в одержанні ста карбованців за роботу для англійської розвідувальної служби Інтелідженс сервіс, Кашкет не вагався.
Потім цілий рік після їх побачення Рогаль-Піонтковська з її агентами були полишені на самих себе. Зв’язок з Лондоном обірвався. Пароплави під британським прапором довгий час не заходили за вантажем у радянські порти. Хазяї Рогаль-Піонтковської вирішили зв’язатися з мадам із танцкласу іншим шляхом.
Попович із Ровна, Козир-Зірка, після висадження в повітря штабу ЧОПу в нашому подільському місті повинен був відвідати Донбас і Приазов’я і вручити нові інструкції з Лондона резидентам, які замаскувалися, подібно до Рогаль-Піонтковської, на радянській землі. Це й було те друге завдання, поставлене поповичу з Ровна, яке так довго й уперто розгадував Вукович.
Багато, на перший погляд, дрібничок допомогли Вуковичу в цій справі. Серед них важливе було і випадкове припущення, висловлене в листі до Микити, — про те, чи не родичка власниця танцкласу в місті біля моря старій графині, яку ми бачили ще в далекому дитинстві на Заріччі.
Вукович виявив зв’язок між появою в місті біля моря Печериці і тим, що чоловік «удови інженера з Умані», який лишився живий, перебуває в Англії і навіть завдяки своєму графському титулу занесений у довідкову книгу серед іменитих людей Європи під дивним заголовком «Хто є хто?».
Коли Полевой поранив Козиря-Зірку на горищі штабу ЧОПу, попович з Ровна змушений був залишитися до одужання на квартирі Зенона Печериці і передав йому своє друге завдання.
Цілком можливо, що, коли б Вукович своєчасно не дізнався, де переховується Козир-Зірка, Печериця спокійно під виглядом чергового службового відрядження поїхав би в. Харків, а там завернув би і до Азовського моря. Але трапилось інакше. Печериці довелось водночас і тікати, і виконувати завдання, доручене йому ровенським поповичем.
Маючи в руках Печерицю і Козиря-Зірку, Вукович уже міг зв’язати всі нитки.
Попередження, яке мені зробив Коломієць біля залізничного кип’ятильника, було не випадковим: зайвий розголос про Рогаль-Піонтковську міг перешкодити розкриттю змови.
А нерви мадам в останній час здали. Як тільки їй стало відомо, що Кашкет заарештований, вона похапцем зібрала фамільні брильянти і, дочекавшись присмерків, вирішила «покататися на човні».
У той час, як Петро Маремуха зображав її на сцені, мадам Рогаль-Піонтковська обійшла на легкому тузику хвилеріз, щоб непомітно, з боку відкритого моря, підплисти до пароплава «Балтімора», який довантажували на рейді зерном.
Кузьма Никанорович не сказав нам того вечора, що по сусідству з Рогаль-Піонтковською був човен і в ньому були наші, радянські люди. Отож вони й не дали Глафірі Павлівні схопитися за штормтрап, спущений заздалегідь з борту іржавого вантажного пароплава… Він лише пояснив нам, яка небезпека загрожувала заводу, і кинув фразу: «Мадам затримана своєчасно».