Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Він швидко побіг назад до човнів, провідник — за ним. Гукнув веслярам гнати чимдуж. Каное вилетіли на бистрину й помчали за течією, навперейми жертві. Вона вже майже переправилася, коли побачила преслідувачів. Їхні погляди зустрілись, і вона подвоїла зусилля. Якби ж то їй пощастило дістатися берега хоч на дві хвилини раніше! Тоді враз — на дерева, і там її вже не наздогнати. Дівчина сподівалася, що цього разу її навряд чи спіймають — берег уже близько.
Мальбін підганяв своїх людей лайкою й прокльонами, але бачив, що дівчина знову вислизає з пастки. Переднє каное, на носі якого він стояв, було десь за сотню метрів від Меріем, коли вона ступила на берег, порослий лісом. Мальбін закричав, щоб вона зупинилася. Далі, не тямлячи себе з люті й усвідомлення втрати, приклав рушницю до плеча, прицілився в гнучку постать, що зникала між дерев, і вистрілив.
Мальбін був чудовим стрільцем. З такої відстані промахнутися було практично неможливо. Він би не промахнувся й цього разу, якби не випадок, що хибно скерував його руку, — випадок, якому Меріем була зобов’язана життям: притоплений стовбур дерева, об який ударився ніс човна, саме коли Мальбін натискав на спусковий гачок. Човен хитнувся, палець шведа сіпнувся, і куля пішла над самісінькою головою Меріем в лісові зарості. Усмішка з’явилася на устах Меріем, коли вона натрапила на невеличку галявину, де колись стояло селище чорношкірих. Тут і там бовваніли рештки зруйнованих хатин. На колись добре доглянуті городи зусібіч наступали джунглі. На головній вулиці вже повиростали невеличкі дерева, тут було безлюдно й тихо. Для Меріем це було лише місце без великих дерев, котре вона повинна була чимдуж пробігти, доки Мальбін не наздогнав її.
Вона раділа, що хатини закинуті, і не помічала уважних очей, які стежили за нею зусібіч: з-зa перекошених одвірків, з напіврозвалених халабуд. Не відчуваючи небезпеки, вона вибігла на селищну вулицю, бо то був найкоротшии шлях у джунглі.
Близько кілометра звідти, по слідах, що залишив Мальбін, везучи Меріем до себе в табір, сунувся втомлений понурий чоловік у подертому хакі. Коли пролунав постріл Мальбінової рушниці, він зупинився. Чорношкірий, що йшов попереду, й собі став.
— Ми майже прийшли, Бвано. — сказав він.
У його голосі відчувалися Шанобливі нотки.
Білий ствердно кивнув головою і наказав рушати далі. То був пан Морісон Бейнс, донедавна вишуканий і манірний панич. Обличчя й руки його були подряпані й укриті засохлою кров’ю, одяг пошматований. Але в лахах, крові й бруді постав новий Бейнс — і цей Бейнс був набагато кращий за колишнього чванька.
В розумі й серці кожної людини живе почуття честі й справедливості. Бейнс учинив бридко, але шляхетність, що дозволяла розрізняти добро й зло, збудила в ньому каяття, і він тепер був куди мужніший і вищий духом, аніж раніше.
Ці двоє пішли саме туди, звідки долинув звук пострілу. Чорношкірий не мав зброї. Бейнс, не довіряючи йому, ніс рушницю сам, хоча це й обтяжувало його в мандрівці. Але тепер, коли він досяг мети і знав, що в серці чорношкірого також палає ненависть до Мальбіна, Бейнс віддав йому гвинтівку, бо знав, що буде бій. Він мріяв про це, бо ж ішов помститися. Для себе залишив револьвер, з якого чудово стріляв.
Раптом недалеко, від них пролунали постріли. Кулі пролетіли над їхніми головами. За пострілами пролунали дикі вигуки, а потім запала тиша. Бейнс квапився щосили, джунглі здавалися в тисячу разів непролазнішими, ніж досі. Він спотикався й падав десятки разів. Двічі чорношкірий збивався з сліду, й вони мусили повертатися, та врешті опинилися на узліссі, де за невеликою лукою протікада велика річка — «афі». На галявині колись стояло тубільне селище, вже від давніх часів зруйноване й полишене.
Серед молодої лісової парості на колишній селищній вулиці лежало ще тепле тіло чорношкірого з кулею в серці. Бейнс і його супутник роззирнулися довкола, але не побачили ані душі. Зупинилися й почали прислухатися.
Але, що це? Голоси й сплески весел з боку річки? Бейнс побіг крізь джунглі мертвим селищем до берега. Чорношкірий — з ним. Вони разом пробивалися крізь зарості, аж доки побачили воду, а на ній Мальбінові човни, що приставали до табору на березі. Чорношкірий сразу впізнав своїх товаришів.