Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
Комбайни пройшли до кінця загінки, і тут, мов степова орлиця, впала з-за білої високої хмарки тітка Лисичка, та й не сама, а з товаришем Зновобрать, Зінькою Федорівною, Грицьком Грицьковичем, Безкоровайним і автором цієї розповіді.
Дядько Зновобрать, щоправда, був не в своєму історичному картузі, а в робочому, але цього разу контрольну площу визначала тітка Лисичка. Ступнула у високу Самусеву стерню, розгорнула її, нахилилася. «Як перепелиця в ярій пшениці, як ластівочка в новім побої».
— Полюбуйтеся!
Тоді присіла й довго збирала все до колосочка й до зернинки на розіслану хустку, яку зняла з себе, загорнула в вузлик, понесла до комбайнів.
— Ану злазь! — скомандувала Самусеві. Той стрибнув на землю не для виправдань — для нападу, але допустився тактичної помилки, бо тітка Лисичка заступила йому дорогу до комбайна і покликала бригадира механізаторів:
— Безкоровайний! Знімай його з комбайна!
— А ви мене на нього саджали? — поцікавився Самусь.
— Не я — так Безкоровайний. Він тебе й зніме.
— Все правильно. Він може зняти. Тільки не мене. Бо мене на комбайн і не Безкоровайний посадив.
— Хто ж тебе посадив?
— Радянська влада. Ясно?
— То вона тебе й зніме. Свиридоне Карповичу, чув?
— Чув, чув, кажеться-говориться. Ти, Самусь, техніку ганьбиш і передове звання теж… Підождеш, поки розберемося і підрахуємо втрати.
— Та ви знаєте, кого ви?..
— Знаємо, товаришу Самусь, кажеться-говориться, відійди і не заважай машинам здійснювати поворотний маньовр. А твій комбайн візьме сам Безкоровайний, ти ж охолонь, поки не дійшло до гріха… Бо он бачу, що комбайнери на тебе…
— Хіба то комбайнери? Соломокоси! А я за технічними нормами, на центнер зерна — півтора центнера соломи.
— Розберемось і пощитаєм, кажеться-говориться, а ти подумай, подумай…
Так, завдяки розважливості й спокоєві товариша Зновобрать, головний конфлікт цього роману був своєчасно усунений, знятий, нейтралізований. Але які ж наслідки від такої акції? Виходить, що наш роман закінчився вже в першому епізоді? І автор, як ті мисливці, що збиралися полювати на лисиць цілий тиждень, а перестріляли їх за годину, набив лисиць на першій сторінці та й тягне їх хвостами донизу через усі двісті п'ятдесят сторінок?
Несподівану спробу врятувати роман зробив Самусь.
— Мені здається, — холодно промовив він, звертаючись до всіх, — що ви хочете мене принизити. Але запам’ятайте: ще нікому не вдавалося мене принизити!
— Не придурюйся, — сказала йому тітка Лисичка. — І зняли, й принизимо, й приземлимо! Аякже! Ти думаєш, ми тебе з комбайна зняли? Від землі відганяємо, як шкодливого кота. Бо й земля ж має свій терпець, і вона не бездонна бочка, треба й до неї бути справедливими, а тобі справедливість тільки для самого себе. Самусь — так ти самусь і є.
— Все правильно, — схрестив на грудях руки Самусь. — Я вас засік, тітко Лисичко.
— Січи, січи.
Зінька Федорівна мовчала. Мовчав і Грицько Грицькович. Обоє знали, що Самуся вже не перевиховаєш, але розуміли: провчити треба. Посидить до вечора в розпеченому на сонці механізаторському вагончику, поковтає злу слину, прислухаючись до гудіння комбайнів, а тоді прибіжить і стане кричати, щоб віддали йому його «Колос», роздуватиме ніздрі й повторюватиме своє «все правильно». Комбайн йому віддадуть, а провчити треба.
— Піди до вагончика, посидь, подумай!
— От-от, — підхопив Грицько Грицькович, — а то ти не дуже охочий до цього виду діяльності.
Комбайни обминули Самуся, люди обминули… Він сплюнув і посунув до вагончика.
І проспав найголовнішу подію цієї бадьорої книжки.
Ще один розділ без номера
Спричинився ж до тої події доктор ерудичних наук Варфоломій Кнурець, про якого автор уже й забув, але доктор сам нагадав йому про себе, та ще й домігся, щоб повіз його на жнива у Веселоярськ.