Майстер і Маргарита
- Автор: Булгаков Михаил Афанасьевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- Переводчик: Микола Білорус
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Майстер і Маргарита». Краткое содержание книги:
— Не чіпати, Банга, — болісно сказав прокуратор і кашлянув. Закриваючись від полум’я рукою, він говорив далі: — І вночі, й при місяці нема мені спокою!.. О, боги! У вас теж погана служба, Марку! Вояків ви калічите…
З величезним подивом Марк дивився на прокуратора, і той спам’ятався. Щоб загладити даремні слова, промовлені зі сну, прокуратор сказав:
— Не ображайтеся, кентуріоне. Моє становище, кажу, ще гірше. Чого вам треба?
— До вас зверхник таємної охорони, — спокійно повідомив Марк.
— Кличте, кличте, — прочищаючи горло кашлем, наказав прокуратор і став босими ногами намацувати сандалі. Полум’я заходило по колонах, застукали каліги кентуріона по мозаїці. Він вийшов у сад.
— І при місяці немає мені спокою, — скрипнувши зубами, сам до себе проказав прокуратор.
На балконі замість кентуріона з’явився чоловік у каптурі.
— Банго, не зачіпати, — тихо сказав прокуратор і стиснув потилицю собаки.
Перш ніж говорити, Афраній, за своїм звичаєм, розглянувся і відійшов у тінь і, пересвідчившись, що, окрім Банги, зайвих на балконі немає, тихо сказав:
— Прошу віддати мене під суд, прокураторе. Ви мали рацію. Я не зумів уберегти Іуду з Киріафа, його зарізали. Прошу суду та усунення зі служби.
Афранію привиділося, що на нього дивляться четверо очей — собачі та вовчі.
Афраній витягнув з-під халамиди зашкарублу від крові калитку, запечатану двома печатками.
— Ось цей мішок з грошима підкинули вбивці в дім первосвященику. Кров на цьому мішку — кров Іуди з Киріафа.
— Скільки ж там, цікаво? — спитав Пілат, нахилившись до калитки.
— Тридцять тетрадрахм.
Прокуратор посміхнувся і сказав:
— Мало.
Афраній мовчав.
— Де забитий?
— Цього я не знаю, — зі спокійною гідністю відповіла людина, що ніколи не розлучалася зі своїм каптуром, — сьогодні вранці розпочнемо пошуки.
Прокуратор здригнувся, облишив ремінець сандалі, що ніяк не защіпався.
— Але ви напевно знаєте, що його вбито?
На це прокуратор дістав суху відповідь:
— Я, прокураторе, п’ятнадцять років на службі в Іудеї. Я розпочинав ще за Валерія Грата. Мені не обов’язково бачити труп для того, щоб сказати, що людина вбита, і ось я вам доповідаю, що той, хто прозивався Іуда з Киріафа, кілька годин перед цим зарізаний.
— Даруйте, Афранію, — відповів Пілат, — я ще не прокинувся до ладу, тому і сказав таке. Я сплю погано, — прокуратор посміхнувся, — і все бачу місячний промінь уві сні. Так смішно, подумайте. Наче я гуляю по цьому променю. Отож я хотів би знати ваші передбачення в цій справі. Де ви збираєтеся його шукати? Сідайте, зверхнику таємної служби.
Афраній уклонився, підсунув крісло ближче до ложа і сів, брязнувши мечем.
— Я збираюся шукати його неподалік від маслинових вичавок у Гефсиманському саду.
— Так, так. А чому саме там?
— Ігемоне, я гадаю, Іуду вбито не в самому Єршалаїмі та й не десь далеко від нього, його забили під Єршалаїмом.
— Я маю вас за одного з найвидатніших знавців своєї справи. Не знаю, втім, як з цим стоїть у Римі, але в колоніях рівного вам немає. З’ясуйте, чому?
— Ні в якому разі не допускаю думки, — говорив неголосно Афраній, — про те, щоб Іуда дався в руки будь-яким непевним людям у межах города. На вулиці не заріжеш таємно. Отож його мали б заманити кудись у підвал. Але служба вже шукала його на Подолі й, безумовно, знайшла б. Але його немає в городі, за це я вам поручуся. Якби його вбили далеко від города, цей пакунок з грішми не могли б підкинути так швидко. Він забитий поблизу города, його зуміли виманити за город.
— Не збагну, яким чином це можна було зробити.
— Так, прокураторе, це найважче питання в усій цій справі, я навіть не знаю, чи зможу його розв’язати.
— Справді, загадка! У святковий вечір віруючий іде невідомо чому за город, кидаючи пасхальну трапезу, і там гине. Хто і чим міг його виманити? Чи не зробила це жінка? — раптом натхненно запитав прокуратор.
Афраній відповів спокійно і вагомо:
— У жодному випадку, прокураторе. Ця можливість цілковито виключена. Слід іти за логікою. Хто був зацікавлений у загибелі Іуди? Якісь мандрівні фантазери, якийсь гурток, що в ньому насамперед не було жодної жінки. Щоб оженитися, прокураторе, потрібні гроші, щоб пустити на світ людину, необхідні вони ж, але щоб зарізати людину за допомогою жінки, необхідні дуже великі гроші, а не в бурлак вони водяться. Жінки не було в цій справі, прокураторе. Понад це скажу, таке тлумачення вбивства може лише збивати зі сліду, перешкоджати слідству і заплутувати мене.