Ліки від страху
- Автор: Вайнер Аркадий Александрович, Вайнер Георгий Александрович
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5-7720-0247-3
- Жанр: Полицейские детективы
Электронная книга - «Ліки від страху». Краткое содержание книги:
Вістря роману спрямоване проти споживацького ставлення до життя.
А з-за дверей квартири Чебакова нічим не пахло.
Я постояв перед дверима, розмірковуючи, тримає Чебаков у себе вдома пістолет Позднякова чи ні. Мабуть, ні.
Йому він не потрібен. Адже він нешкідливий, як метелик-махаон. Сволота!
Натиснув ґудзик дзвінка, і зразу ж двері відчинили, ніби чекали на мене.
— А… — сказав Пориє Чебаков і обірвав вигук, який вирвався мимоволі. Чекав він, звичайно, не мене.
— Здрастуйте, — сказав я.
— Здрастуйте, — кивнув він. — Якщо не помиляюсь, інспектор Тихонов?
— Не помиляєтесь, Чебаков. Ви взагалі рідко помиляєтесь.
— Чим завдячую? — гордо взявся в боки Чебаков; він був у красиво гаптованому халаті й золочених капцях із загнутими носками на босу ногу. Запрошувати мене в квартиру він, очевидно, не збирався — ми розмовляли в передпокої, і в своєму пишному розцяцькованому халаті й султанських капцях, під численними фотографіями й малюнками, які зафіксували його неповторні м'язи й гарно поставлені кістки, він себе, мабуть, відчував упевнено переді мною — промоклим, стомленим і голодним. Тим більше що на мені був не яскравий халат, а звичайнісінький сіренький плащик.
— Чим завдячую? — повторив він.
І з його обличчя було незрозуміло, насторожив його мій прихід чи він усе ще вважає його випадковістю. Я був майже певен, що пістолета у нього вдома немає, але давати йому бодай найменший шанс не хотів.
— Ви завдячуєте вашому дивовижному вмінню ощадливо жити, — сказав я і клацнув у кишені плаща запобіжником свого «Макарова». — Руки вгору, Чебаков! Ви затримані!
Немов сомнамбула, піднімав він повільно руки, халат на грудях розійшовся, і я побачив обтягнуті білою гладенькою шкірою круті м'язи, що перекочувалися під ним. І з піднятими руками Чебаков був схожий на одну із своїх фотографій, де він тримає над головою ядро, позуючи, певне, для якоїсь спортивної скульптурної композиції.
— Кругом! — скомандував я йому, і він слухняно й квапливо повернувся. Я обмацав кишені його халата — порожньо. — Ідіть у кімнату!
Я сів у крісло, огледівся — нічого тут не змінилося, все так само крокували по стелі чорні величезні ступні.
— Надівайте свої штани, черевики, збирайтесь, — звелів я йому.
— Руки можна опустити? — спитав він.
— Можна. Пасок від штанів не беріть, шнурки теж — все це вам не знадобиться. І краватка непотрібна, візьміть краще светра.
— Як же я піду без паска?
— Будете тримати штани руками, це стримає ваше бажання побігти і відволіче від пустопорожніх розмірковувань. Ваша найбільша біда — це пустопорожність. А як каже начальник МУРу Шарапов, з яким ви зараз познайомитесь, пустопорожній мозок — майстерня диявола.
— Може, ви вийдете, поки я штани надіватиму? Чи мені тут при вас заголюватись?
Я зареготав:
— Чебаков, невже це я чую від вас? Звідки така незбагненна сором'язливість? Давайте, давайте, без фокусів. Знаю я ваші витівки. Одягайтеся хутко.
Він сів на тахту, зняв халат, натягнув сорочку, взяв одні штани, відкинув, натягнув інші, нагнувся і дістав з-під тахти шкарпетки, присунув черевики і майже випадково підтягнув ближче гантелі.
Я постукав стволом пістолета по столу:
— Чебаков, гантелями зараз займатися не час, ви їх краще не чіпайте, повірте мені на слово. При вашому фаху велика дірка в такій чудовій фігурі може зіпсувати кар'єру. І взагалі я вас попереджаю: не надумайте влаштовувати зі мною спортивні змагання — з бігу, кидків, боротьби. Я вас просто застрелю. Зрозуміли?
— Зрозумів, — сказав він і каблуком відкинув гантелю глибше під тахту. — У мене до вас запитання.
— Прошу.
— На якій підставі ви мене затримуєте? В чому ви мене звинувачуєте? І чим доводите звинувачення?