Подорож на край ночі

Вилежуючи хворобу, я мав доволі часу на роздуми й надумав, тільки-но трохи одужаю, вибратися з Рансі. Тим паче вже два місяці я не сплачував комірного. Прощавайте, мої апартаменти! Нікому, звичайно, нічого не сказавши, я нишком виберусь, і в Ґарен-Рансі мене вже ніколи не побачать. Не залишу ні сліду, ні адреси. Коли тебе зацькували смердючі злидні, про що тут сперечатися? Годі балачок, я втечу і таки пошию їх у дурні.

Атож, зі своїм дипломом я влаштуюся де завгодно, хоч там мені не стане ні краще, ні гірше. Попервах, звичайно, буде трохи краще, бо ж мине якийсь час, поки люди вивчать тебе, причепляться до чогось і доберуть способу шкодити тобі. А поки вони ще шукають, як найлегше заподіяти тобі зло, можна тішитися спокоєм, але скоро лиш їм пощастить намацати шов у твоєму панцері, як життя всюди стає однаковим. Одне слово, найкраще на новому місці тоді, коли тебе ще не знають. А потім знову починається паскудство. Така-бо людська природа. Головне — не чекати, поки ті мерзенні людці вивчать усі твої слабкості. Блощиць треба душити раніше, ніж вони долізуть до шпарин. Хіба не так?

А хворі — щодо них я не мав жодних ілюзій. І в якомусь іншому кварталі вони будуть не менш хижі, тупі й боягузливі, ніж тут. Те саме червоне вино, кіно, балачки про спорт, та сама завзята покірливість природним потребам пащі і заду, всюди та сама гнітюча юрба пронозуватих, лихих і, як мине один страх і ще не почнеться другий, агресивних селюків, що тиняються з борделю до борделю, ні на мить не стуляючи пельок.

Хворий у ліжку може крутитись як завгодно, і так само і ми в житті маємо право повертатись то тим, то тим боком — це все, що можна вдіяти, все, чим можна відборонитися від долі. Не сподівайся, ніби тобі пощастить залишити свої муки десь по дорозі. Страждання — немов бридка жінка, з якою тобі судилося побратись. Може, краще бодай трохи її полюбити, ніж оженитись і гризтися з нею до скону? Вбити ж її не можна.

Тишком-нишком я вибрався зі свого помешкання в Рансі. Коли я востаннє проминав двері консьєржки, вона з чоловіком сиділа біля столу з вином та каштанами. Вони і сном, і духом не знали, що я покидаю будинок. Консьєржка чухалась, а чоловік, нахилившись над сковородою, знемігшись від жари, уже так сп'янів, що очі йому застеляло пеленою.

Для них я ковзнув у безвість, мов у довгий, нескінченний тунель. Принаймні на трьох людей стане менше з тих, що знають тебе, шпигують за тобою і шкодять тобі; вони навіть не здогадаються, де ти. Добре. На трьох, бо я рахую і їхню доньку Терезу, яку обсипало чиряками і гнояками, бо вона чухалася скрізь, де свербіло від укусів бліх і блощиць. У тієї консьєржки вони так люто кусались, що, зайшовши до її кімнати, ти ніби продирався крізь щітку.