Мерзенна сила
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Серия: Космічна трилогія #3
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-414-1
- Переводчик: Андрей Маслюх
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мерзенна сила». Краткое содержание книги:
На цих словах Мерлін зиркнув в обличчя господареві і раптом, ніби вражений тим, що там побачив, різко нахилився вперед.
— Тебе далі мучить рана? — запитав він.
— Ні, — похитав головою Ренсом, — це не рана. Нам треба поговорити про страшні речі…
— Сер, — мовив друїд, і голос його зазвучав глибше й м’якше, — я міг би забрати весь біль із твоєї п’яти так, наче просто стер би його губкою. Дай мені всього лишень сім днів, щоб походити й розгледітися довкола, відновити давню приязнь… Нам є про що поговорити з усіма цими лісами і полями.
Говорячи, він ще більше подався вперед і тепер ледь не торкався головою ведмежої морди; збоку це виглядало так, наче вони з Паном Бультитюдом ведуть поважну бесіду. На слух та бесіда видалася б, напевне, такою ж кудлатою і буркітливою, як і сам ведмідь. На друїдове обличчя збіг якийсь чудний, геть тваринний вираз — не чуттєвий, не лютий, а сповнений натомість терплячою, неспростовною звіриною тямущістю. Ренсомовим же обличчям час від часу пробігала гримаса болю.
— Мабуть, навколишні краї дуже змінилися, доки ти спав, — сказав він, тамуючи посмішку.
— Та ні, — відповів Мерлін, — не думаю, щоб вони дуже змінилися. — Відмінність між двома чоловіками зростала щосекунди. Друїд дедалі більше скидався на істоту, якій під дахом просто не місце. Хоч він і прийняв ванну та намастився брильянтином, від нього, здавалося, віяло духом плісняви, мокрої ріні, вологого листя й застояної води.
— Не змінилися, — ледь чутно повторив він, а тим часом із тієї химерної внутрішньої тиші, яка сповнювала його обличчя, майже наяву долинав ледь чутний шемріт розмаїтих звуків: то шурхотіли в сухому листі миші і горностаї, вистрибом плюскали у мокрій траві жаби, з глухим стукотом падали на землю лісові горіхи, потріскували в гущавині гілки, жебоніли потічки і навіть росла трава. Ведмідь заплющив очі, а кімнату поступово заполонював, навіюючи сон і притлумлюючи всі почуття, вільготний лісовий дух.
— Через мене, — озвався знов Мерлін, — можна здобути з землі полегшу для будь-якого болю.
— Годі, — різко мовив раптом господар. Він відкинувся було на подушки дивану, а голову схилив на груди, та тут знову випростався і поглянув просто в очі чародієві. Той аж здригнувся й собі сів рівно. В кімнаті ніби повіяло свіжим повітрям, і навіть ведмідь розплющив свої крихітні оченята.
— Годі, — повторив Ренсом. — Заради Бога, невже ти гадаєш, що тебе видобули з-під землі для того, аби знайти ліки для моєї ноги? У нас є ліки, які можуть тамувати біль не згірш за твою земну магію, а чи й краще, — та я мушу витерпіти все до кінця. Я не хочу більше про це чути, зрозуміло?
— Слухаю і корюся, — відповів Мерлін. — Але знай: я не мав на мислі жодного зла. Якщо не для зцілення твоєї рани, то для зцілення Лоґресу мені все одно доведеться залучити на наш бік поля і води, а для цього треба походити навколо, розгледітися, поновити давні знайомства. Тут нічого не змінилося… принаймні, це не те, що ти назвав би змінами.
І знов у блакитній кімнаті війнуло солодкими, схожими на запах глоду пахощами.
— Кажу тобі, годі, — господар трохи підвищив голос. — Тепер із цього нічого не вийде. Ліси і води втратили душу. Звісно, ти можеш, напевне, трохи їх розбудити, але цього буде недостатньо. Бурі чи навіть паводку не вистачить, щоб подолати нашого теперішнього ворога. Твоя зброя просто зламається у тебе в руках — адже нам протистоїть сама мерзенна сила, як у ті дні, коли Німрод надумав побудувати вежу, що сягнула б неба.
— Можливо, та душа сховалася глибше — але не змінилася, — сказав Мерлін. — Дозволь мені трохи попрацювати, володарю, і я розбуджу її. Кожну травинку перетворю я на лезо меча, кожна грудка землі стане для ворога смертельною отрутою. Я можу…
— Hi, — урвав його Ренсом, — я забороняю тобі про це говорити. Навіть якби те, про що ти говориш, було можливо, то все одно це суперечить закону Якщо у землі й справді дрімає ще якийсь прихований дух, то він уже на півтори тисячі літ далі від нас, ніж то було за твого часу Ти не промовиш до нього ні слова і навіть мізинцем не поворухнеш, щоб його розбудити. Таке моє веління. У наш час такі дії — поза законом. — Досі у Ренсомовім голосі дзвеніла криця, та тут він трохи нахилився до друїда і додав уже іншим тоном: — Навіть у твої дні це було не зовсім законно. Пам’ятаєш, коли ми тільки дізналися про те, що ти прокинешся, то подумали, що ти станеш на бік ворога. А оскільки Господь наш робить усе для кожного, то ти прокинувся також і для того, щоб спасти свою душу.