Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
— Розумію, — погодився Можейко. — Але не крайте себе. Він би однаково нічого не розповів. Це я гарантую. І ніхто нам не допоможе. Після розлучення він п’ять років жив сам. Ні з ким не спілкувався. Ніхто про нього нічого сказати не може. Так і творив свої справи. А спільники якщо й були, то самі не об’являться. Та й потім…
— Що потім?
— Ну, це ж не Агата Крісті, щоб наприкінці усі крапки над «і»… — Посмішка, яку він при цьому намагався начепити на обличчя, виглядала доволі дурнуватою.
— Знаєш що? — зірвався Кобища. — Іди вже… Ну, я тебе прошу, йди! Дай спокійно зібратися й піти додому! А взагалі-то… Знаєш, це тобі наука буде. Ото береш завтра Сердюка, Величка, відшукуєте фотографії Палійчука і печете по всіх свідках, які бачили хакера. О! А ти як думав? По мийщиках, дівках із магазину… Словом, усіх підряд!
У Можейка від цих слів «відпала» щелепа.
— Навіщо, Івановичу… Ви жартуєте… І так же ясно… — І додав, побачивши заперечливий рух пальця шефа: — А навіть би уявити, що не впізнають, — однаково ж нічого це вже не змінить. Навіщо?
— Я ж кажу — для науки, — відрубав Кобища. — Щоб удруге такими розумними не були! Агата Крісті…
Зітхнувши, Можейко підвівся.
— Івановичу, а може, ще передумаєте?
— Не передумаю. Печи до жінки та дітей. І так удома ніколи не буваєте… Ч-чорт… ось, що він мав на увазі…
— Про що ви? — не зрозумів Можейко.
— Так, ні про що. Казав цей розумник по телефону, що ми з ним обов’язково зустрінемось, але зустріч не принесе мені задоволення. Ще б пак! Він давно збирався застрелитися зі своєї «Беретти». Аякже! Знав, що смертник. До самогубства давно був готовий. Звичайно, кого б іще викликали на такий труп на тлі останніх подій? Мене. От і зустріч. А задоволення…
— Гуморист… — зауважив Віктор. — І гумор його чорний.
Двері за капітаном зачинилися. Кобища довго сидів із заплющеними очима, закинувши голову назад. Потім розім’яв шию, відсунув стільця, склав документи і поліз до шафи по плащ.
По обидва боки від вулиці вже спалахнули ліхтарі. Він сунув похмуро, ледь нахилившись уперед, ніби в груди бив сильний вітер. Вийшовши з управління, Кобища намагався відключитися і не думати про те, чим займався впродовж дня, проте думки його чомусь самі лягли у певне русло, і він вирішив не пручатися.
«Беретта», яка зараз лежала серед речових доказів, стріляла шість разів, тобто всюди, де була стрілянина, окрім квартири Олега Маліцького та старої, яку всі називали тіткою Вірою. Там стріляла якась інша «Беретта», навмисно крізь грубезну сковороду, якою затулили нещасну жінку, щоб спотворити кулю. «Подарувавши» на прощання свій пістолет, Хакер дозволив їм встановити це. Щойно відповідний протокол було представлено експертом Андрієм Приходьком. А в кабінеті гематолога місцевого онкодиспансеру дійсно лежав пістолет Хакера. Дактилоскопіст Костянтин Павлюк також увесь цей час не сидів склавши руки. Відбитки пальців загиблого виявилися єдиними, знайденими на рукоятці «Беретти». Ті ж самі відбитки вкривали клавіатуру та інші частини комп’ютера. Вони ж, нехай разом з іншими, фігурували і в квартирі Наталії Косовської, і в тій, другій, на вулиці Богдана Хмельницького, куди вони тоді лише трішки не встигли. Цим фактам також відповідали численні протоколи. Щоправда, там було знайдено й інші відбитки. Чиї? Можливо, його спільника — того, хто ввімкнув комп’ютери на маслозаводі в Білоденичах і в результаті дістався «третім», утікаючи від них через заводську стіну. Проте останнє можна лише припустити.
Найлегше цього дня було Карповичу, якого майор поза очі тепер і сам називав не інакше, як Птеродактилем. Його терміново привезли в управління з військової частини, у якій той опинився відразу по загибелі генерала Панасюка. На тому, щоб знову задіяти Карповича, наполіг Ігор, програміст СБУ, який завершував «віртуальний» бік цієї справи. Комп’ютер Хакера вже був тут, на шостому поверсі. За дві години Птеродактиль повністю втратив інтерес до цієї машини. Це дійсно був сумнозвісний «Армагеддон (004) 000111 DX», як охрестив його винахідливий, але не надто обережний програміст Олег Маліцький. На комп’ютері було встановлений «голий» дев’яносто восьмий «Віндовс». Крім того, машина не містила більше ніякої інформації. Усі файли було знищено.