Переможець отримає все
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-39-5
- Жанр: Остросюжетные любовные романы
Электронная книга - «Переможець отримає все». Краткое содержание книги:
Видавництво «Зелений пес» має за честь повідомити: відтепер усі літературні новинки Маестро інтелектуального детективу, як називають його шанувальники, представлятиме персональна авторська серія, яку ми саме так і назвали. А дебютує серія гостросюжетним детективом «Переможець отримає все».
Коли хтось загадковий спробує очорнити світ, у якому ти живеш, ти повстанеш, аби перемогти. Бо лиш сильні чоловіки вміють перемагати, бо лише переможці отримують все!
Тож, любі читачі, приємних вам відкриттів і якнайліпших вражень!!!
Віктор послабив натиск, і той продовжив:
— Ми знайшли в тому фонді людину, з якою можна домовитися. А доку… менти, за якими ти їхав, — компромат на них… Там усе… звідки гроші. Ми наче задницею чули ще тоді, що не можна знищувати всі сліди. І сховали їх у банку. Згодилося… Це… фактично, звинувачення у відмиванні грошей. Фонд могли закрити — дискредитація і так далі… втрата перспектив… шалені збитки… Вони знали, що цього допускати не можна, тому у штаті банку були люди, яким платили і які наглядали за сейфом з документами. Ці документи не повинні були пройти повз їхні руки й мали або лежати там вічно, або бути знищені.
— А що ж збиралися робити ви? — не зрозумів Віктор.
— А для нас, звісно, ідеальним варіантом було би, щоб папери опинилися в нас. Тоді б ми просто продиктували їм наші умови. Але це нереально. Мінеллі… був людиною, причетною до італійської мафії… хто ж знав… Вони такі ресурси задіяли, що…
— Що втекти неможливо. Отже, все-таки ви мене поховали свідомо… Ну, нехай. Я передбачав таку можливість. А вам який інтерес, щоб мене взяли з документами?
Павлович розумів, що відкриває геть усі свої карти, озлоблюючи проти себе людину, яка тулила ножа до його шиї. Але той самий ніж і продовжував грати з ним оцей злий жарт. Язик людини, яка хоче жити, розв'язується без меж.
— Ти, за нашими розрахунками, мав їх трохи помотати. Для них таким чином складалася ситуація, коли документи загрожували спрацювати проти них. Раптом би ти втік? У них є свої конкуренти, які прагнуть позбутися цього фонду, що для декого, хто творить погоду на європейському ринку, немов кістка в горлі. І про існування наших, ще «союзних», паперів багато хто знав. Якби папери потрапили до конкурентів фонду, крах міг бути миттєвим. Тому в разі, коли хтось витягне документи з сейфа, вся їхня система приведеться в такий стан, що миттєво можна буде позбутися деяких баз даних…
— Яких баз? — не зрозумів Віктор.
— Це на електронному рівні, — пояснив Павлович. — Усі банки зараз — це комп'ютерні системи. Якби вони, тобто фонд Мінеллі, знищив ці бази даних, компромат їм би не загрожував.
— Чого ж вони цього не зробили заздалегідь?
— Це втрата грошей, — пояснив Павлович. — Це мільярдні втрати. Але краще втратити це, аніж усе взагалі. Отож, увесь час, упродовж якого ти б їх «мотав», їхні системи стояли б у готовності «скинути» те, що загрожує. А ми з… — Павлович покосився на мертвого напарника, — з ним… Це Валентин Прохоров. У дев'носто п'ятому він «ломанув»… неважливо… Це була гучна справа… Його хлопці… тямлять у таких речах. Вони все прорахували. Їм потрібно двадцять три хвилини перебування комп’ютерних систем фонду в стані готовності. За двадцять три хвилини вони мали «ломанути» ці всі діла… Хакери… чув про таких? Усе було прораховано до секунд. Розумієш? Доки ти сидів у банку — їхні системи були у спокої, під захистом, куди Прохорові хлопчики дістатися не могли. А щойно ти зникав з їхнього поля зору — навіть би просто сів у машину — отоді все приводилося в готовність. Ти ж міг мати портативний комп'ютер і «перекинути» інформацію куди належить.
— А їм у такому разі навіщо перегони влаштовувати? — запитав Віктор. — Якщо до того ж у них люди в поліції є, як ви кажете… Взяли б мене на виході з банку й забрали документи.
— Забрати їх — не штука, — пояснив Павлович. — Де гарантія, що немає копій? Де гарантія, що ти взяв зі схованки те, що потрібно? Нюансів є багато. А їм було корисно прослідкувати за тобою, куди виведеш. Щойно ти в машину сів би — її належність одразу б установлювалася через відповідні структури… Тебе б «вели» так, що якби ти не знав, то й не помітив би. Це вже якби щось зірвалося — тоді б хапали за шкірку…
— Складна система… — пробурмотів Віктор. — У гарну компанію ви мене втягли.
— А ми й не обіцяли легкого життя…
— А якби вони взяли мене і я здав би вас?
Павлович мовчав.
— Говори!
Він просто не міг збагнути зараз, що казати.
— У вас був якийсь план… — пробурмотів сам до себе Віктор. — Якийсь план, що страхував від цього. Що? Вибухівка в машині? Щось мало статися, щоб я не потрапив до їхніх лап. Або ще щось… Так?!
— Вітю…
— Ми ж на ній поїдемо, удвох… — тлумачив йому в саме вухо Віктор. — Кажи — є вибухівка?
— Немає…
— А що є?!