Вождь червоношкірих: Оповідання

— Гм! — сказав Джо.

— Ландшафт[353], який відкривається нашому погляду з даху високої будівлі, — сказав Дебстер, — не тільки грандіозний, а й повчальний. Міс Дезі може бути впевнена, що на неї чекає велике задоволення.

— Там, між іншим, теж протяг, — сказав Джо. — Ти добре вдяглася, Дезі?

— Будьте певні! Напнула сто одежинок, — сказала Дезі, із збентеженням і радістю відзначивши, як затьмарилося його чоло. — А ти тут, Джо, просто як мумія у футлярі. Чи вже не поповнилися, часом, твої запаси на фунт горіхів або на одне яблуко? Здається, ти зовсім затоварився.

Дезі пирхнула, насолоджуючись улюбленим жартом, і Джо нічого іншого не залишалось, як теж посміхнутись.

— Порівняно з масштабами цього будинку, містере, е… м-так, — зауважив Дебстер, — ваш заклад, як мені видається, дещо обмежений у розмірах. Площа бічного фасаду тут, якщо не помиляюсь, приблизно триста сорок футів на сто. Ваш магазин виглядає, відповідно, неначебто на територію Сполучених Штатів на схід від Скелястих гір, — додавши сюди ж провінцію Онтаріо і, скажімо, таку країну, як Бельгія, — помістити половину Белуджистану.

— Ні, їй-богу? — простодушно сказав Джо. — Ну ви, приятелю, щодо цифр — просто голова. А чи не скажете, скільки пресованого сіна у квадратних фунтах зжує віслюк, якщо на цілу хвилину і п'ять восьмих перестане репетувати «і-а, і-а»?

За кілька хвилин Дезі і містер Дебстер уже виходили з ліфта на верхньому поверсі хмарочоса. Потім круті сходи — і дах. Дебстер підвів Дезі до парапету і показав їй, як копошаться внизу на вулицях чорненькі цятки.

— Що це таке? — тремтячи, спитала вона. Їй ніколи не доводилося підійматися на таку висоту.

Як же тут було Дебстеру не увійти в роль філософа на башті і не повести її душу за собою назустріч безмежному просторові!

— Двоногі, — урочисто сказав він. — Помітьте, якими вони стають, якщо піднятися над ними хоча б на триста сорок футів — справжні комахи, повзають туди-сюди, а який сенс?

— Та нічого подібного! — раптом вигукнула Дезі. — Це ж люди! А ось автомобіль. Ой, значить, ми так високо піднялись?

— Підійдіть сюди, будь ласка, — сказав Дебстер.

Він показав їй величезне місто, яке розкинуло далеко внизу стрункі шеренги іграшкових будинків, унизані, попри ранній час, першими дороговказними вогниками вуличних ліхтарів. Потім показав бухту, а за нею море, яке на півдні і сході таємничо зливалося з небом.