Лицарі Дикого Поля. Том 1

— І як ти собі це уявляєш, Владе? Як ми повеземо тебе? А якщо твоя рана знову відкриється, що нам тоді робити? — сказав йому Марко. — Поживи вже тут, поки не одужаєш. Тут ти хоч доглянутий будеш!

— Чому ви не знайшли мені лікаря, а привезли цю жінку? — невдоволено поставив він запитання, яке давно його мучило.

— Тому що лікаря вбили місцеві, а ця єврейка — його дочка. Вона була єдиною, хто міг допомогти тобі, — відповів Тимофій. — І, схоже, Ліора відмінно впоралася з лікуванням, дай їй Бог здоров’я. Ти маєш набагато кращий вигляд.

Влад спохмурнів. Йому дуже не сподобалося те, що він почув.

— Чому єврейка? — промовив він. — Утім, яка тепер уже різниця! У будь-якому разі я вдячний вам за турботу про мене. Тільки не забувайте мене! — раптом сказав він капризним тоном, таким, яким вимагав чого-небудь від своїх доглядальниць. — Мені й так тут буде самотньо!

— Схоже, ти чудово вжився в роль примхливого хворого! — хихикнув Марко, згадавши, яким незалежним, майже відлюдним завжди був його друг. — Ми не забудемо тебе, не тривожся про те! Надішлемо тобі звісточку, щойно буде така можливість. Головне, одужуй!

— Я почуваюся калікою! — стражденно сказав Влад.

Усі наступні дні Влад ніби опинився у пеклі — як він думав. За ним доглядали по черзі і Ліора, і Гелена, і її служниця. Хлопця гнітило це жіноче товариство, однак удіяти він нічого не міг. Він був досі слабким, не міг вставати, а його ключиця ще не скоро мала зростися. «Добре хоч ліва рука, а не права! Як би я тоді шаблю тримав? Швидше б одужати й утекти з цього курника! Панькаються зі мною, як із немовлям!» — зі злістю думав Влад. Він боявся навіть самому собі зізнатися в тому, що, виявляється, жіноча турбота може бути приємна. Жінки сиділи з ним день і ніч, поправляли подушки, обтирали водою, коли йому було спекотно, намагалися смачно нагодувати, щоби він швидше відновив сили, і терпляче зносили його примхи та поганий настрій. Навіть пихата Гелена! Але найбільше Владові подобалося, коли за ним доглядала Ліора. Вона поводилася скромно й ненав’язливо, і хлопцеві було приємно, коли жінка дбайливо його перев’язувала, обережно розтирала руку, що терпла без руху, годувала. Але найголовніше — єврейка дивилася на козака так, немов той не мав шраму, який лякав усіх інших жінок.