Зірки Егера

І справді, не минуло і п'яти хвилин, як перед Добо вже стояли два закривавлених, засапаних чоловіків. Обидва були в турецькій одежі. Обагрені кров'ю клинки шабель, які в обох висіли на зап'ясті, свідчили про те, що в Егерську фортецю добутися нелегко.

— Ну,— сказав Добо,— чого ви мовчите?

Одним із прибулих виявився Варшані, який вибрався з фортеці минулої ночі. Другим був Міклош Ваш, який відвозив королю листа Ахмеда-паші.

Варшані насилу віддихався.

— Мало не вбили!

Міклош Ваш вклав забризкану кров'ю шаблю в піхви і сів на землю, вкриту камінною пилюкою. На ногах у нього були жовті чоботи. Стягнувши один чобіт, Міклош вийняв складений ніж, надрізав підметку, витягнув з-під неї листа і простягнув його Добо. І лише тоді спромігся на слово:

— Я бачився з архієпископом. Він звелів передати вам уклін, пане капітан. Листа вашого пан архієпископ сам вручив королю. Ось відповідь.

— А третього вбили,— сказав Варшані.

— Якого ще третього? — гримнув Пете.

— Іштвана Сюрсабо. Він теж опинився за фортечними мурами і пішов з нами. Його закололи списом біля самих воріт.— І, важко зітхнувши, Варшані вів далі: — Ми не думали, що наткнемося на турків. Тільки ми підійшли, я подув у дудку — і раптом біля самих воріт десять турків накинулися на нас, і почалася різанина. Ще, слава богу, що темно було та й ворота відразу відчинили. Іштвана закололи перед моїми очима, та й ми ледве проскочили.

Добо зламав печатку, яка й без того зовсім покришилася під підошвою, і, схилившись до ліхтаря, став читати листа.

Обличчя його ставало все похмурішим і похмурішим, брови суворо зійшлися біля перенісся. Дочитавши до кінця, він рвучко підвів голову і засунув листа до кишені.

Пете кортіло спитати, що там пише король, але Добо похмуро оглянувся довкіл і звернувся до Варшані:

— Ти передав листа панові Салкаї?

— Передав, пане капітан. Він шле вам уклін. Увесь ранок безперервно писав і писав і тут же розіслав гінців у всі краї.

— Ще що скажете?

— Мені більше нічого сказати,— відповів Міклош Ваш.— Пан архієпископ прийняв мене дуже люб'язно. Але в мене рана на голові, треба піти до голяра.

— Пете, сину мій,— схвильовано промовив старий Добо,— не забудь сказати завтра Шукану, щоб він записав імена наших двох гінців у список людей, для яких ми після облоги попросимо в короля нагороди.

— Добродію,— сказав Варшані, шкребучи потилицю,— я маю ще щось повідомити.

Добо пильно подивився на нього.

— Лукач Надь,— вів далі Варшані,— просить вашої ласки виставити до головних воріт кілька смолоскипів. Він хоче повернутися вночі...

Біля них квапливо пройшов майстер, несучи в цебрі вапняний розчин.

Добо відійшов убік і гукнув нагору мулярам:

— Колоду кладіть упоперек, а не вподовж! — І знову повернувся до Варшані: — Цей Лукач, певно, гадає... Ну, стривай, хай-но він мені з'явиться на очі!..