Золотий дім

Я дуже мало йому розповідав. Тільки те, що на поверхні, що всім було відомо. Хабарі, корупція. Такі дрібниці. Але, думаю, він здогадувався про серйозніше. Думаю, що саме звідти вся та розпуста, випивка, жінки й наркотики.

Там, у нас, він не був якимось митцем. Жив митецьким життям, але не етосом праці. Він належав до богеми, але прекрасне скло виготовляють у Богемії. Він ні до чого не прив’язувався, хіба що окрім сексу, і дозволь мені сказати, хоч тобі це може видатися вульгарним, перепрошую: наркотики нікого не чинять кращим коханцем, хіба що у власних очах. Тож він, певно, і на цьому полі особливо не відзначався. Після переїзду до Америки він зав’язав. (Клацання пальцями.) Раз — і все. На мене це справило враження: він наче став новою людиною, і все в нього налагодилося. У нього проявився талант, який помітили всі. Я сам його вперше помітив. Ніколи не підозрював, що він такий талановитий.

Усі троє мали таку здатність: закрити книжку минулого й жити сьогоднішнім. Це щасливий дар. Сам я закриваю книжку сьогоднішнього й живу здебільшого в минулому.

Залишається ще питання отого гудіння у вухах Апу, голосів, іноді видінь. Він довго сидів на галюциногенах. Можна вважати, якщо ти так розумієш ці справи, що вони зробили його вразливішим на незриме, відкрили йому шлях до уявного світу, відкрили — як це називається? Двері сприйняття. А можна вважати, що це все дурня. Або ще можна вважати, що він страждав від якогось розладу. Що в його мозку, десь глибоко в його єстві була якась вада. Троє синів — і в кожного якась вада в мозку, глибоко всередині їхнього єства! Незаслужена це доля для батька. Це несправедливо. Але така вже моя доля. Апу бачив видіння й чув голоси. Значить, він теж з’їхав із глузду.