Час смертохристів. Міражі 2077
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час смертохристів. Міражі 2077». Краткое содержание книги:
— Ваша Сіросте, прошу... не треба...
— Йди, підар, і ні про що не думай. Менше жити, менше грішити. Ти чай з блюдечка коли-небудь пив?
— Ніколи, — пролопотів Клинкевич.
— Чашка — це як колодязь. Вода глибока і темна. А блюдечко — як озеро світле. Коли п'єш з блюдечка — думки широкі й світлі. Конай звідси. І не бійся нічого. Час волі прийшов. Таке нечасто буває.
Клинкевич став на коліна й поцілував безпалу руку Сірого Князя. Вона була холодна і смерділа парашею.
— Йди, — відштовхнув його Сірий Князь. — І не псуй наше свято. Нехай земля ця і народ будуть покарані за великі гріхи. Так їм і треба. Не заважай.
Клинкевич незчувся, як повертаючись через хащі до держдачі «Рогулька», почав молитися. Слова самі знаходилися: «Господи-Ісусе, Всемилостивий Боже. Врятуй її від смерті, ти все можеш... Я буду вірний тобі, тільки не дай їй померти... Я люблю її, молю тебе, заступнику».
І,озирнувшись навсібіч, осінив себе хрестом.
87.
Божена через Мартина Гусака передала Гайдуку безцінну річ: врятований нею американський геджет, подарований йому Мартою Джеферсон, та дві флешки з зашифрованими кодами доступу до бази даних розвідувального супутника ВІРУ «Січ-77». Без цих кодів супутник залишався мертвим, нікому не потрібним космічним об'єктом. Невінчаний приїхав до Ірпеня у суботу, 31 липня вранці, і привіз ці подарунки разом з повідомленням про евакуацію посольства Конфедерації, яка ніби має початися третього серпня. Гайдук несказанно зрадів геджету, захищені канали якого давали змогу безперешкодно говорити з Боженою.
Щоб не заважати Невінчаному дивитися новини на телебаченні (тепер залишилася лише одна програма і один канал — Крейди), матюкатися вголос і пити медовуху, заїдаючи смачним домашнім білим сиром, Гайдук вийшов у двір і ліг біля огорожі, звідки видно було пойму ріки та ліс на протилежному березі. Його не охоплювало більше почуття невагомості, як одразу після звільнення, й запаху груш-гнилиць він більше не відчував. Хвилюючись, набрав номер геджету Божени й почув її ніжний голос:
— I missed you, honey... I dreamed... Рідний! Як я рада тебе чути! Як ти там?
— I'm OK, my dear Martian... Я люблю тебе, — прошепотів він, бо соромився своїх почуттів і не хотів, щоб хтось його почув, хоча слів почути його не було кому на порожньому подвір'ї. — Я хочу тебе вкрасти. Давай домовимось...
— I hope, we'll discuss this issue after tomorrow, — почув її відповідь і зрозумів: або до кімнати хтось увійшов, або вона боїться прослушки й не хоче обговорювати деталі втечі.
— Ти не можеш говорити? — занепокоївся він.
— I'm sorry... I can not do it, — на цих словах зв'язок перервався.
І в цю ж хвилину Гайдук побачив ЇХ. Знизу, путівцем, яким курсував фаетон Палія, піднімалося вгору п'ятеро чоловіків, одягнутих у якесь дрантя. Судячи по тому, як вони безладно рухалися, ігноруючи будь-які правила безпеки пересування, це не був підрозділ спецназу. В руках одного Гайдук побачив мисливську рушницю, інші були озброєні сокирами і довгими ножами.
Пригинаючись, Гайдук побіг до будинку.
— Бляха-муха, поїсти не дадуть, — сказав Невінчаний, витираючи рукою рот. Він дав Гайдуку важкий автомат ІЖ-107, собі взяв улюблений пістолет-кулемет MiKpoTAR-22, засунувши його за спину. Відтягнув стіл у куток кімнати, в мертву зону обстрілу, й поклав кілька гранат і пістолети «Крук» на всяк випадок.
— Ви не виходьте, Ігоре Петровичу. Я сам побалакаю з ними. Ви мене ззаду прикривайте.
Невінчаний відчинив вхідні двері і став на ґанку. Був у синій майці з написом «ВІРУЮ У ВІРУ» й довгих шортах з великими накладними кишенями, куди поклав запасні магазини. Гайдук став ззаду так, щоб крізь відчинені двері бачити Невінчаного і одночасно контролювати вікна.
Невідомі прочинили хвіртку й ступили на територію садиби, зупинившись перед ґанком.
— Здорово, люди добрі, — весело привітав гостей Григорій. — Чим можу допомогти?
Той, в руках якого була рушниця, певне, ватажок, сказав:
— У нас є сигнал, ш,о тут у вас склад зброї і продукти крадені зберігаються.
— А ви хто? — поцікавився Невінчаний.
— Ми — бойова дружина Фронту Визволення України.
— А довідка у вас є? — глумливо спитав Григорій.
— Яка ще довідка?
— Довідка. З печаткою. Круглою.
Гайдук побачив, що ватажок перекинув рушницю з лівої руки у праву, а його дружбани зробили крок уперед, наближаючись на небезпечну відстань до Невінчаного.
— Мужик, не пудри нам мізки, — з погрозою мовив власник рушниці. — Показуй. Бо інакше...
Невінчаний завів руку за спину й обхопив руків'я пісто-лета-кулемета.