Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих
- Автор: Гудкайнд Терри
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих». Краткое содержание книги:
Адже Тьма, знищена одного разу, чекає лише часу, щоб повернутися знову. Чекає і набирається сил.
Забув, забув про це Річард Сайфер, Шукач Істини! Бо переміг він шимів, підземних духів, і повернув у світ магію. А з магією повернулося в світ і приховане досі Зло.
І на волосині висить тепер не тільки життя коханої Річарда Келен, але й доля всього світу. Бо соноходець Джеган, переможений одного разу, жадає помсти, і тепер влада його — набагато могутніша, ніж раніше. Знову вирушає Шукач Істини битися з силами Тьми. Відправляється, щоб перемогти — або загинути. Відправляється, щоб своєю кров'ю заслужити право на осягнення Шостого Правила Чарівника.
— Знаю, — із щирим співчуттям відповіла Келен. — Жодна нормальна людина не може побажати отримати звання такою ціною, але іноді доля кидає нам виклик, і ми змушені його приймати. — Вона тихенько зітхнула, намагаючись уявити, що він зараз відчуває. — В один прекрасний день, генерал, прийдуть і гордість, і задоволення. Їх принесуть успішні дії і розуміння, що свій обов'язок ви виконуєте добре.
Молодий генерал кивнув.
— Знаєте, я так зрадів, коли побачив, що ви благополучно повернулися в табір на коні з Карою, Мати-сповідниця. І чекаю не дочекаюся дня, коли побачу так само в'їжджаючого в табір Магістра Рала. — Він втупився кудись у простір. — Бажаю вам добрих снів. До світанку ще пара годин. А потім ми дізнаємося, що нам готує новий день.
У наметі її на самоті чекав Зедд. Келен подумки загарчала. Вона втомилася до смерті і зовсім не жадала піддаватися допиту з боку старого чарівника. Іноді, особливо коли ти втомився, його гострі питання шалено дратують. Келен розуміла, що у старого виключно благі наміри, але у неї було не той настрій. Вона сумнівалася, що зможе навіть зберігати ввічливість, якщо Зедд прийметься засипати її градом запитань. Вже так пізно, а вона так втомилася. Залишив би він її в спокої!
Вона мовчки стояла, дивлячись, як Зедд піднімається. Його хвилясте біле волосся було скуйовджене сильніше звичайного, балахон жахливо брудний і заляпаний кривавими плямами.
Зедд подивився на неї довгим поглядом, а потім пригорнув до себе. А їй просто хотілося спати. Він мовчки притиснув її голову до грудей. Може бути, він думав, що Келен ось-ось розплачеться, але сльози, схоже, у неї всі скінчилися. Вона відчувала лише спустошеність. Можливо, це через те, що вона весь час перебуває в стані сказу, але вона вже давно не може плакати. Здавалося, єдине, що вона здатна відчувати, це лють.
Нарешті Зедд відсторонив Келен від себе і стиснув їй плечі.
— Я просто хотів дочекатися твого повернення і переконатися, що ти жива і неушкоджена, перш ніж піти спати. Хотів на тебе подивитися. — Він сумно посміхнувся. — Я такий радий, що ти жива і здорова! На добраніч, Келен.
Її спальник, як і раніше зав'язаний шкіряними шнурами, лежав на ліжку з солом'яним матрацом. Сідельні сумки кинуті в кутку поверх її мішка. Напроти ліжка — невеликі складні стіл і стілець. А за ними кошик зі згорнутими картами. На стільці — чистий рушник.
По армійських мірках намет був просторим, але все ж, прямо скажемо, не палац. Тканина міцна, витримає будь-яку негоду. Дві лампи, що висять по кутах, освітлювали намет м'яким матовим світлом. Келен спробувала собі уявити, як здоровенний генерал Райбах карбує крок по цьому крихітному простору, мнучи іржаво-руду бороду і розмірковуючи над проблемами армії, чисельністю побільше, ніж населення великого міста.
Зедд виглядав дуже втомленим. Глибокі зморшки зорали худе обличчя. Келен нагадала собі, що старий чарівник тільки що дізнався, що його онук, єдина рідна людина на всьому білому світі, знаходиться в жорстоких лабетах ворога.
До того ж Зедд провів в битві два дні, а ночами лікував поранених. Прибувши сюди на чолі загону галейців, вона бачила, як він, хитаючись, встав з мертвого тіла. Як виявилося, генерала Райбаха. Вона знала, що раз вже Зедд не зміг врятувати генерала, значить, величезний д'харіанець був абсолютно безнадійний.
Келен пригладила долонею волосся і вказала на стілець.
— Не присядеш на хвилинку, Зедд? Будь добрий. — Він подивився на стілець, потім на її спальник.
— Ну, якщо тільки на хвилинку, поки ти розбереш постіль. Тобі треба відпочити.
З цим Келен сперечатися не могла. Голова в неї гуділа. Азарт битви заглушає багато речей — наприклад, головний біль. Солом'яний матрац здавався їй зараз пуховою периною. Келен кинула на ліжко плащ і вовчий кожух — ними можна накритися, так буде тепліше.
Зедд мовчки дивився, як Келен відстібає і знімає зі спини Меч Істини. Він сам вручив цю зброю Річарду. Присутня при цьому Келен благала його не робити цього, але старий чарівник відповів, що у нього немає вибору, що Річард для цього народжений. Зедд був правий. Річард дійсно народжений для цього.
Келен відчула, як спалахнуло обличчя, коли вона, перш ніж покласти меч на ліжко, поцілувала руків'я там, де так часто лежала рука Річарда. Зедд, навіть якщо й помітив це, нічого не сказав. Келен поклала меч поруч з матрацом.
В незручному мовчанні вона зняла галейський королівський меч і тільки зараз помітила на піхвах криваві патьоки. Розстебнула і зняла легкі чорні шкіряні обладунки, поклала поряд з речами. Ставлячи поруч зі збруєю королівський меч, вона побачила, що шкіряні пластини теж всі в кривавих плямах.