Твори у 12 томах. Том 09

Скрізь кипіла робота. Діти й жінки працювали в полі поруч із чоловіками. Землю копали й перекопували, — здавалося, не давали їй спочити ні на мить. І земля їм добре віддячувала, бо інакше не могли б їхні діти ходити до школи, а самі вони їздити старими тарабайками, уживаними бричками й легкими міцними фургонами.

— Ти глянь на їхні обличчя, — промовила Сексон. — Вони щасливі й задоволені. Хіба в них такий вираз, як у наших сусідів під час страйку?

— О, певно, їм ведеться не погано, — згодився Біллі.— Ситість аж у очі б’є. Але переді мною хай не коношаться. Подумаєш — велике цабе, обібрали нас і викурили з батьківської землі!

— Але ж вони й не збираються коношитися! — заспокоїла його Сексон.

— Та я й сам бачу. І все-таки не такі вже вони й тямущі. Щодо коней, то вони дечого мусили б у мене повчитися, їй-бо!

Сонце вже сідало, коли вони підійшли до Найлса. Біллі, що мовчав останні півмилі, нерішуче запропонував:

— Може, нам узяти б кімнату в готелі? Що ти на це скажеш?

Але Сексон категорично була проти.

— Чи надовго нам вистачить двадцяти доларів, якщо ми так розтринькаємось? До того ж як починати, то вже з самого початку. Ми не планували ночувати по готелях.

— Гаразд, — погодився він. — Про мене. Я от думав, як тобі…

— Ну, то запам’ятай, що й про мене всяко може бути, — вибачливо всміхнулася Сексон. — А тепер подбаймо про вечерю.

Вони купили шматок м’яса, картоплі, цибулі і з десяток яблук. Недалеко за містом маячила купа дерев та кущів, у затінку яких протікав струмок; там подорожні й розташувалися на піскуватому березі. Навкруги було вдосталь хмизу, і Біллі, весело посвистуючи, збирав і рубав гілля. У Сексон, що так гостро відчувала найменші зміни його настрою, повеселішало на душі від жахливої какофонії, що виривалася йому з уст. Вона всміхалася подумки, розстеляючи на піску укривала поверх брезенту, з-під якого поприбирала всі гілочки. Варити на багатті було для неї первина, але вона скоро опанувала цю мудрість, найперше збагнувши, що добрий вогонь не конче й великий. Коли кава закипіла, вона долила в кавник трошки холодної води, аби осіла гуща, і поставила скраю на жар, щоб кава не википала, але й не захолола. Картоплю й цибулю вона підсмажила на одній сковороді, але окремо, по тому згребла їх на свою цинову мисочку й поставила на кавник, накривши зверху Біловою тарілкою. М’ясо, як це любив Біллі, вона засмажила на гарячій сухій сковороді. Коли вона скінчила з цим, Біллі налив кави, а вона сама переклала цибулю й картоплю на сковороду і поставила її на вогонь підігріти.