У череві дракона

— Бачу, Софіє Кирилівно, вас дивує моя обізнаність з оцими місцями. Не дивуйтеся. Я люблю тут збирати гриби. У райському куточку живете, Софіє Кирилівно.

На столі, що завбачливо був накритий целофановою скатертиною, з’явилася пляшка коньяку й пластмасові чарки. Водій, завершивши допомагати господареві, від’їхав кудись у ліс, і ми з Євгеном Марковичем лишилися сам на сам.

— Вам не спало на думку запитати моєї згоди на оцей пікнік? — доволі в’їдливо запитала я. — Тут, до речі, інколи проходять мої сусіди. Що вони подумають про мене?

— А ви їм скажіть, що я ваш адвокат. Ви чомусь не клопочетеся з цього приводу. А даремно. Я таки й справді можу вам допомогти.

У мене мимоволі вихопилося:

— Правда? Хіба ви — юрист?

Коробов засміявся:

— Там, де я працюю, — всі юристи.

Що криється за цими словами, я зрозуміла значно пізніше. А поки що вхопилася за його обіцянку, мов за рятівне коло. Це неправильно, що я не дбала, аби домовитися з досвідченим юристом. Але в юридичній консультації мені сказали, що на ранній стадії слідства адвоката до справи все одно не допускають. Допомогти, звичайно, обіцяли, але вже тоді, коли можна буде вивчити справу.

— Давайте вип’ємо, Софіє Кирилівно. Ви мені подобаєтесь. Чому б нам не дружити? Від друзів шкоди ніколи не буває.

— Якщо вони справжні.

— А ви сумніваєтесь?

— Невже ви й справді можете допомогти? — не вельми себе контролюючи, щебетала я. — Допоможіть, благаю вас! Я добре знаю: він не винен.

— Не хвилюйтеся. Зроблю все можливе. Але ви також повинні мені допомогти.

— Хіба я можу? У цьому світі від мене нічого не залежить.

— Залежить. І дуже багато. Принаймні моя доля від вас залежить повністю.

— Не розумію.

— Гаразд, я поясню, — майже мені в обличчя говорив Коробов. — Центральний Комітет згоден з Василем Микитовичем. Його відкриття — то є велика таємниця партії. Працю належить зберігати в спецсховах Інституту марксизму-ленінізму, а не в хатніх умовах. Бо це таки, погодьтеся, вельми безвідповідально. Ви ж мені, дорога Софіє Кирилівно, не виявили найменшої довіри. Як же я звітуватиму в ЦК?

— Але ж я передала вам Формулу Сонця, — гарячково й навіть дратівливо мовила я. — Запевняю вас, там цілі всі сторінки.

— Так, — не вельми привітно буркнув Коробов. — Передали третій примірник. Два примірники машинопису і чорновий рукопис залишили в себе.

Я була вражена його обізнаністю. По-перше, я не помітила, щоб він розв’язував теку, — звідки ж йому знати, що це був третій примірник? І як це можна взагалі визначити — третій чи, скажімо, п’ятий? Це ж бо залежить від якості копіювального паперу та міри його спрацьованості.

Коробов примирливо заговорив:

— Ну, гаразд. Не все відразу. Гадаю, згодом ви самі переконаєтесь, що Інститут марксизму-ленінізму значно надійніше місце для збереження, ніж ваша домівка. До речі, слідчий вам щиро хоче допомогти. Я з ним розмовляв.

Я промовчала, бо не знала, що і як в цьому разі належить говорити. Коробов також про справу Сергія не сказав більше ні слова.