![Життєпис Білого Ворона [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Життєпис Білого Ворона [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Життєпис Білого Ворона [uk]». Краткое содержание книги:
«Життєпис Білого Ворона» оповідає про юнака на ім’я Білозір, який вважав, що має рідних, батька, власну оселю. А виявилося, що він круглий сирота, нащадок ворожого цій землі народу, а ті, що прихистили його, навіть не є людьми. Та, помандрувавши по світу, Білозір знову повертається в родину дивних, яка виростила його. Колишній наївний хлопець став дорослим шукачем пригод на прізвисько Білий Ворон, часом безжальним, часом жорстоким. Та в його серці непохитною зосталася вірність названому батькові, котрий виявився ватажком повстанців, і землі, яка дала можливість Ворону звити гніздо…
Зшиток п’ятий
Шляхи воїнів
Сьогодні вирішив таки вибратися до церкви… Вук щасливий… Він-бо певен, що мене зурочено. Відвідання храму, на його думку, має допомогти доброму хазяїну перемогти злі чари…
Вибрався… Потрапив якраз вчасно… Панотець Лаш, якого я добре знаю, і який вже другий рік ганить мене за те, що я не ходжу на сповідь, зачитував привезену з Моани постанову Духовного Суду…
Постановлено було — накласти церковне прокляття на бунтівний Моахетанг… Отже, як важко Великій і Могутній визнати незалежність Півдня… П’ять літ… Рівно п’ять літ Боговлада має Повелителя… Рівно п’ять літ Вогнедан Ельберський мурує свій Ельбер Прекрасний…Скільки ми влили крові в підмурівки Незалежної Держави… Скільки її туди віддав сам Повелитель…Скільки рубців на тілах тих, хто вижив… І скільком загиблим ми віддавали шану… І ось тобі… Панове моанці і досі поводять себе так, наче нічого не сталося… Бунтівний Моахетанг… Церковне прокляття… От кому на це чхати — так це Вогнедановим чорногорцям-язичникам… Хоча… Ельбер — це не тільки Чорногора. Чортів Зелемінь… З ним може зладнати, окрім самого Повелителя, лише Зореслав Болотяна Рись… Колишній джура школи чоррів, колишній зелемінський розбійник, теперішній князь Зелеміню… Він якось уміє домовлятися з місцевими мейдистами… Ох і матиме Зореслав нині клопіт через оце церковне прокляття… А Ольг же подібне передбачав… Пам’ятаю одну чудернацьку нараду, на яку Вогнедан зібрав усіх родичів-мейдистів… Авжеж, спершу родиною продавали вино, тепер родиною вершимо державні справи… На тій нараді були — сам Вогнедан, у мейдистському законі Зельм, Дана, вона ж Нерла… Це все завдяки небіжчиці Конвалії… Я, многогрішний… Мечислав, у законі Кеян… Раніше він кожному морду бив, хто насмілювався його так назвати… А на тій нараді сидів і посміхався кутиком рота… Чистий тобі демон, хіба що без крил… Червоні вогники в очах так і витанцьовують… Окрім того, ясна річ, з нами сидів Ольг, теперішній князь Данадільський і «Тінь Повелителя» в одній особі, і панна Вербена, яко духовна особа поганського культу… З глузду з’їхати…
Ох, і зчепилися на тій нараді Ольг з Мечиславом… Власне, це Ольг запропонував цікаву річ… Заснувати в Ельбері свою церкву… Непідвладну Духовному Суду Моани. Аби з-за зелемінських боліт через мейдистські храми не просочувалась всяка гидота… Ні тілесна, ні духовна… А вірні нехай сповідують вчення Святого Старця… І не оглядаються на Північ.
Веданг аж зашипів… Ох і не любить він святенників… Піднявся, кунтуша осмикнув, і пішов ламати Ольгові плани… Мовляв, ще гірше зробимо… Мейдисти між собою пересваряться за церковний лад… Церкви почнуть ділити…Та ще й битися, напевне… Били ж вони кіленарів в Радині, так, що навіть військо довелося вводити, бо варта не могла зладнати з тим побойовиськом… Він, Мечислав, три години на площі стримував два натовпи… Вони, ці побожні людинолюбці, трохи на шмаття одне одного не порвали… Та і його, Мечислава, заодно…Для чого це нам? Не звертати уваги на тих дурників — і за три покоління все це в Ельбері вигасне само собою…
Так ніякого рішення тоді і не винесли. Повелитель, як завжди, всіх уважно вислухав, а зробить, напевне по-своєму… А робити щось треба… Надивився я тоді у Страгії… Не храми — шпигунські кишла… А зачепи хоч кого — одразу здіймається крик про мучеництво від язичницьких рук… Мечислав з цього приводу завжди говорить, наче шаблею тне: «Шановне паньство… В моїй сім’ї мучеників більше, ніж у ваших святцях… Ваших святих не набивали на палю…»
Словом, дослухав я оте прокляття та й повернувся додому… Оце-то очистився душею… І чого мені так не щастить? Колись у Боговладі отак зайшов до храму, а закінчилося все бійкою… Поганий з мене мейдист… Душа у мене темна й не смиренна…
На чому я там зупинився? А, нині ми пірати… Без усяких жартів… «Морена»… Староельберійською — «Погибель»…. Для ворогів, ясна річ… Капітан Яснозір Буревіст зустрів мене привітно і поселив у штурманській каюті.
Капітан Буревіст був дивним. З отих, срібноволосих… Мерлан Зоря був людиною. І — сином корабля… Його, ще дитям, Буревіст підібрав у морі, на уламках розбитого бурею судна… Дитя навіть говорити ще не вміло… Хтось прив’язав його до плотика… Батьки? Хтозна… Буревіст не розібрався навіть з якого народу його названий син… Хлопчина був темноволосий з блакитними очима… Такі й шоррогці бували, і імперці… І ельберійці теж… Тому у Мерлана за прізвище була назва стольного міста, рідною мовою — ельберійська, вітчизною — Сіллон-Сінд, а мрією — Ельбер Прекрасний.