Пастка-22
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книги - XXI
- ISBN: 978-617-614-135-8
- Переводчик: Олена Фешовець
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - «Пастка-22». Краткое содержание книги:
Переклад з англійської Олени Фешовець
— Ні, я не звар’ював, — люто ревнув у відповідь Добз, переконаний, що розмовляє в палаті скрадливим пошептом. — Кажу тобі, що Голодний Джо бачив їх. Він бачив їх учора, коли літав до Неаполя, щоб купити на чорному ринку кондиціонери для ферми полковника Каткарта. У них там великий центр підготовки резервів, де чекають відправлення додому сотні пілотів, бомбардирів і стрільців. Вони виконали по сорок п’ять завдань, і все. А кілька хлопців, з медаллю «Пурпурове серце», навіть менше. До всіх авіаполків зі Штатів прибуває поповнення. Є наказ, щоб усі, навіть з адміністративного складу, відслужили за океаном хоча б раз. Ти що, газет не читаєш? Тепер ми мусимо його вбити!
— Тобі залишилося всього два вильоти, — умовляв його пошепки Йосаріан. — Навіщо так ризикувати?
— Мене можуть убити й під час тих двох вильотів, — задерикувато відповів Добз хрипким, тремтячим, збудженим голосом. — Можемо вбити його Завтра ж вранці, коли він буде повертатися з ферми. Ось у мене пістолет.
Йосаріанові очі полізли на лоба з подиву, коли Добз витяг з кишені пістолет і помахав ним у повітрі.
— Ти здурів? — нестямно просичав він. — Сховай негайно. І не кричи, мов скажений.
— Чого ти переживаєш? — спитав Добз голосом ображеного праведника. — Ніхто нас не чує.
— Гей, ви там, закрийтеся, — долинув голос із протилежного кутка палати. — Що, не бачите, що ми тут намагаємось спати?
— Хто ти в біса такий, розумнику? — крикнув у відповідь Добз і обернувся зі стиснутими кулаками, готовий до бійки. Потім він повернувся до Йосаріана, але не встиг вимовити й слова, як оглушливо пчихнув шість разів підряд, у перервах перевалюючись із боку на бік на гумових ногах і за кожним пчихом безпорадно змахуючи ліктями. Очі його сльозилися, повіки спухли й почервоніли. — За кого він себе має, — запитав він, судомно потягуючи носом і витираючи його тильною стороною здоровенного зап’ястка, — за копа чи що?
— Він контррозвідник, — спокійно поінформував Йосаріан. — У нас їх уже троє, і скоро надійде поповнення. Але ти не бійся. Вони шукають фальсифікатора на ім’я Вашингтон Ірвінг. Убивці їх не цікавлять.
— Убивці? — образився Добз. — Чому ти називаєш нас убивцями? Лише тому, що ми хочемо Уколошкати полковника Каткарта?
— Тихіше, чорти б тебе взяли! — наказав Йосаріан. — Не можеш говорити пошепки?
— Я говорю пошепки. Я...
— Ти далі кричиш.
— Ні, не кричу. Я...
— Гей, там, стули пельку, — зарепетували на Добза з усіх кінців палати.
— Зараз усіх вас перестріляю! — вереснув Добз у відповідь і скочив на хиткий дерев’яний стілець, дико розмахуючи пістолетом. Йосаріан схопив його за руку і стягнув додолу. Добз знову став пчихати. — У мене алергія, — перепросив він, коли перестав, з носа текло, очі заплили сльозами.
— То дуже зле. Якби не алергія, ти би став видатним ватажком.
— Полковник Каткарт — убивця, — хрипко поскаржився Добз, ховаючи брудний пожмаканий носовичок кольору хакі. — Полковник Каткарт занапастить усіх нас, якщо ми його не зупинимо.
— А може, він більше не буде піднімати норму вильотів. Може, зупиниться на шістдесяти.
— Він завжди піднімає норму вильотів. Ти це знаєш краще за мене. — Добз глитнув слину і нахилив напружене обличчя впритул до Йосаріанового, м’язи під бронзовою шкірою на кам’яних щелепах збилися в тремтливі жовна. — Просто скажи «вперед», і завтра вранці я все зроблю сам. Ти розумієш, про що я? І зараз я шепочу, правда?
Йосаріан відвернувся, щоб не бачити прикутого до нього погляду Добза, сповненого жагучого благання.
— Тоді якого біса ти не підеш і сам цього не зробиш? — запротестував він. — Може, перестанеш розпатякувати тут біля мене і сам усе зробиш?
— Сам я боюся. Я завжди боюся робити щось сам.
— Тоді не втягуй мене. Я був би психом, якби зараз вляпався у щось подібне. У мене рана на нозі на мільйон доларів. Мене відправлять додому.
— Ти здурів? — вигукнув Добз, не вірячи своїм вухам. — Твоя рана — лише подряпина. Того ж дня, коли вийдеш зі шпиталю, він змусить тебе летіти на бойове завдання, хоч і з «Пурпуровим серцем».
— От тоді вже я його вб’ю, — заприсягся Йосаріан. — Я знайду тебе, і ми зробимо все разом.
— Тоді краще зробімо це завтра, поки ще маємо хоч якийсь шанс, —умовляв його Добз. — Капелан каже, що він знову зголосився кинути наш полк на Авіньйон. Я можу загинути ще до того, як ти вийдеш зі шпиталю. Поглянь, як тремтять у мене руки. Я не зможу керувати літаком. Я вже непридатний.
Йосаріан не наважився сказати «так».
— Я краще почекаю. Подивлюся, що далі буде.
— Біда з тобою в тому, що ти нічого не хочеш робити, — хрипким, розлюченим голосом поскаржився Добз.