Улісс

Блум розтиснув свої склеплені руки, і розправлені пальці посмикали напружену струну. Він тягнув її і сіпав. Вона тенькала і бренькала. Доки Гулдинг балакав про гаму голосу Барраклоу, доки Том Кернан вдавався у спогади, як колись щось улаштовували, і розповідав про те отцеві Каулі, а той, слухаючи, імпровізував, а той кивав головою, імпровізуючи. Доки великий Бен Доллард розмовляв із Саймоном Дедалом, а той закурював люльку, а той кивав головою, закурюючи, а той курив.

Моя заблукана{570}. Усі співочі твори на цю тему. І Блум дужче натягнув свою струну. Чи не занадто жорстко. Хай би люди здружилися: приманити їх докупи. Потім роздрай. Смерть. Капець. Торох по довбешці. Ікбісовомубатьку. Життя людини. Дігнем. Ой, як той пацюк крутив хвостом! Я пожертвував п’ять шилінгів. Corpus paradisum[187]. Деркач дерчить: пузо, як у дохлого цуценяти. Сконав. Одспівали. Забули. І мене теж. І одного дня вона з. Залишиш її — з біса набридне. Трохи постраждає. Попхикає. Великі іспанічні очі втупились у нікуди. Її хвилястелястелюстелюстелістелісте волосся не-чес-не-он-нечесане.

Хоча забагато щастя породжує нуд. Він натягував іще дужче й дужче. То ти нещасливий у? Трісь. Вона луснула.

Кабріолет подзенькує вже по Дорсет-стрит.

Міс Дус забрала свою шовковисту рученьку з виразом і докірливим і вдоволеним.

— Ви поводитеся надто зухвало, — дорікнула вона, — ми з вами ще не досить близько знайомі.

Джордж Лідвелл запевнив її, що він щиро і насправжки; проте вона не повірила.

Перший джентльмен запевнив Майну, що все буває саме так. Вона запитала його, чи так усе буває. І другий кухоль запевнив, що так. Що буває саме так.

Міс Дус, міс Лідія, не повірила; міс Кеннеді, Майна, не повірила; Джордж Лідвелл — ні; Міс Ду — ні; перший, перший; джент із кух — повірив, ні — ні; ні ж, міс Кенн — Лідлідіявелл — кух.

Краще написати тут. На пошті всі пера погризені й скособочені.

Лисий Пет наблизився, побачивши, що його кличуть. Перо і чорнило. Рушив. Бювар. Рушив. Преспап’є, щоб промокнути. Таки почув, глушман Пет.

— Атож, — сказав містер Блум, мацаючи скручену струну. — Безперечно. Вистачить і кількох рядків. Мій подарунок. Уся ця кучерява італійська музика. Хто це написав? Коли знаєш хто, краще розумієш. То виймай аркуш паперу, конверт із незворушним виглядом. Наче так і треба.

— Кульмінація всієї опери, — сказав Гулдинг.

— Авжеж, — погодився Блум.

У музиці все номери — числа, якщо поміркувати. Два помножити на два і поділити навпіл, то буде двічі по одному. Вібрація — вона породжується, власне, акордами. Один плюс два плюс шість буде сім. Числами можна робити які завгодно фокуси. Завжди вийде якийсь результат, якась симетрія, — сім метрів до кладовища. Він не помічає, що я в жалобі. Черства душа, дбає тільки про себе. Музматематика. Здається, що він про щось високе. А скажи-но щось на кшталт: Марта плюс сім помножити на дев’ять мінус ікс буде тридцять п’ять тисяч. Це ж дурість та й годі. Маємо чистий пустодзвін.