Злий
- Автор: Тирманд Леопольд
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: «Радянський письменник»
- Переводчик: Марія Пригара
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Злий». Краткое содержание книги:
Вільга замкнув браму гаража, сів в автомашину і виїхав на вулицю. На вулиці Меринос грубо пхнув Метеора в машину Вільги, а сам сів у «Вандерер» і рушив попереду. Метеор вмостився біля Вільги. Їх машина помчала за автомобілем Мериноса.
Обидві автомашини виїхали на вулицю Пружну й зупинилися біля тротуару.
— Юречку, — сказав Меринос, коли вони зайшли в кабінет, — все гаразд. Дай п'ять, — і він простяг Метеорові руку, — ти мене рознервував, тому так і трапилось. Ти ж знаєш, який зараз важливий момент, а тут горілка, дівчата, цілий день нема тебе в конторі. Отже слухай: завтра вранці підеш до Центральної ради профспілок, кімната номер триста дванадцять, — прочитав він з папірця, що тримав у руці. — Там міститься відділ вистав і видовищ. Спитаєш інспектора Яна Вчесняка і скажеш, що ти — з центрального правління підприємств по виготовленню сопілок. Це свій чолов'яга, з ним уже домовлено. Оскільки вони сьогодні вночі працюють над принципами розподілу, ми ще не можемо вирішити, що і як. В усякому разі, згідно з умовою, Вчесняк завтра тобі скаже, скільки штук він зможе викрутити для нас. Очевидно, тобі треба буде з ним поторгуватись.
— Слухай, — сказала Олімпія Шувар, злегка підфарбовуючи губи, — я вже йду. На жаль, мушу йти. Коханий! — додала вона, ще раз стаючи на коліна біля ліжка і турботливо поправляючи ковдру біля підборіддя Гальського, — я охоче ще побула б тут, але мушу йти. Сьогодні четвер, треба залагодити деякі торговельні справи. Комусь же треба подумати про завтрашній день, правда? Ага, — додала вона невимушено й весело, — мало не забула тобі сказати: мені сьогодні опівдні дзвонила по телефону панна Маєвська і розпитувала про стан твого здоров'я. Це дуже мило з її боку, адже так? Гальський ліниво подивився на Олімпію.
— Звичайно, — спокійно відповів він, — дуже мило. Значить, пам'ятає старих знайомих. Кохана Марта! І що ти їй сказала? — байдуже спитав він.
— Ох, усе, — так само недбало відповіла Олімпія. — Що почуваєш себе краще, що вже маєш непоганий вигляд. Сердечно подякувала їй, адже вона допомогла нам знайти одне одного в лабіринті столиці. Звичайно, дякувала й від твого імені…
— Велике спасибі тобі за це, — привітно сказав Гальський.
«Яка вона гарна, — подумав він, дивлячись на Олімпію, — але не те, що треба».
— Отже, коханий мій, — промовила жінка, — я зайду до тебе завтра вранці.
— Буду чекати, — сказав Гальський, — до побачення. Він ніколи не питав, як це Олімпія в усяку пору дня і ночі може вільно входити до лікарні; дуже добре знав, що для людей типу Олімпії Шувар загальні обмеження, в тому числі й адміністративні, ніколи не становлять перешкод.
Олімпія вийшла і через хвилину зайшла низенька медсестра.
— Пахне у вас тут, пане докторе, — зауважила з лукавою посмішкою.
— Пахне, — згодився Гальський, — але це не те…
— Що значить… не те?.. — зацікавилась медсестра; вона завжди любила розмовляти з сентиментально настроєними хворими, що вже видужували, і найбільше — на любовно-родинні теми.
— Сестро Леокадіє, — відповів Гальський, — я й сам не знаю, чому.
— Мабуть, ви вже скоро випишетесь з лікарні, — повідомила сестра. — Доктор Мочко сказав, що коли ви будете спокійно поводитись і обмежите візити цієї пані, котра від вас оце тільки-но пішла…
— Що значить «обмежите»? — якось несміливо запитав Гальський.
Сестра Леокадія примружила невеличке, але веселе око.
— Пане докторе, — посміхнулася вона, відкриваючи рядок міцних коротких зубів, — такі відвідини по кілька годин у зачиненій кімнаті і здорову людину втомили б.
— Ой, горе! — простогнав Гальський. — Я тепер на язиці в усієї лікарні. І чого б то?
— Тільки не перебільшуйте, — заспокоїла його сестра Леокадія, — доктор Мочко сказав, що як усе буде гаразд, то ви зможете вже післязавтра, тобто в суботу, встати з ліжка. А через десять днів і випишетесь. Може, щось принести?
— Ні, дякую, — роздратовано відповів Гальський, — ой, ці плітки… Я гніваюсь на вас, — насупившись по-хлоп'ячому, додав він.
— Немає за що, — привітно промовила сестра Леокадія, відчиняючи навстіж вікно, крізь яке відразу ж увірвалося в палату свіже весняне повітря. — Я розумію, — додала медсестра, виходячи, — така гарна жінка…