Загублена земля. Темна вежа III

— Дуже навіть непогана. Навпаки — гарна. Я певен, що Корт би її розгадав… і Алан, можливо. Дуже мудра загадка. А я, як це завжди відбувалося у класі, вирішив, що вона складніша, ніж є насправді, і недогледів відповідь.

— Щось у ній таки є, правда? — задумливо сказав Едді. Роланд кивнув, але Едді цього не бачив. Він дивився у вогонь, в надрах якого розквітали і в'янули тисячі троянд.

— Ще одна загадка і лягаємо спати, — сказав Роланд. — Тільки відтепер ми по черзі стоятимемо на чатах. Едді, ти перший, потім Сюзанна. Потім я.

— А я? — спитав Джейк.

— Можливо, пізніше надійде й твоя черга. Але зараз важливіше, щоб ти поспав.

— Ти справді гадаєш, що нам необхідно виставляти вартового? — спитала Сюзанна.

— Не знаю. А незнання — найкраща причина так вчинити. Джейку, прочитай нам якусь загадку зі своєї книжки.

Едді передав «Загадки й головоломки» Джейкові, і хлопчик, погортавши сторінки, нарешті зупинився десь наприкінці книжки.

— Ось! Це те, що треба!

— Читай, — сказав Едді. — Якщо не я, то Сьюз відгадає цю загадку. Нас знають в усій країні. На ярмарках ми виступаємо як Едді Дін та його загадкова королева.

— Які ми сьогодні дотепні, — сказала Сюзанна. — Побачимо, любий, чи не випарується з тебе вся твоя дотепність, поки ти до півночі нидітимеш на узбіччі.

— У неї нема плоті, зате є ім'я, — прочитав Джейк. — Часом вона висока, часом низенька. Вона приєднується до нас, коли ми розмовляємо чи робимо вправи. І в кожній грі вона з нами.

Цю загадку вони обговорювали майже п'ятнадцять хвилин, але жодне навіть близько не підійшло до розгадки.