Божі воїни
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #2
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Зелений Пес. Гамазин
- ISBN: 966-365-101-6
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Божі воїни». Краткое содержание книги:
«Божі воїни» — друга книга трилогії про Рейневана, продовження роману «Вежа блазнів».
Спекотного літа 1427 запах крові стояв у Празі. Папська булла перетворилася на вогонь та меч для гуситів, які, назвавши себе божими вошами, стали на криваву стежку війни. Релігійна війна в центрі Європи залишає по собі згарища й купи трупів. І звісно, не обминає Рейневана, сміливого воїна, але безталанного коханця. Майстер потрапляти в халепи та скрутні ситуації, Рейневан все-таки виходить сухим з води — волею провидіння та завдяки допомозі товаришів. Разом із Божими воїнами він веде боротьбу за істинну віру, мститься за кривди та несправедливість. І нарешті знаходить справжнє кохання…
— Якщо ж, — продовжив він, помовчавши, — те, що говорить Тибальд, — правда, то постарайтеся добре використати ці сім днів. Перш ніж мине тиждень, я не пошлю до Чехії ніяких звісток. Вам цього має вистачити, за такий час можна далеко заїхати. Неплах однаково вас знайде, рано чи пізно, але це вже справа його і ваша. Мене це не цікавить. А тепер забирайтеся звідси.
Звільнені дивилися на нього, але так, ніби дивилися на предмет, на річ, до того ж цілком їм байдужу. Їхні очі були мертві й порожні. Вони не промовили ні слова, не видали ні звуку. Просто вийшли.
Довго панувала мовчанка.
— Поглянь-но лише на нього, Раабе, — порушив тишу Йон Малевольт. — Цікаво, він же зовсім не схожий на ідіота. Наскільки оманливою буває зовнішність.
— Коли в гуситів уже буде свій папа, — додав Тибальд Раабе, — він муситиме оголосити тебе святим, Рейнмаре. Якщо він цього не зробить, то виявиться невдячним поцом.
Рейневан мешкав “Під срібним дзвінком” упродовж тижня. Удень він сидів з арбалетом на колінах, а вночі дрімав з ножем під подушкою. Він був сам: Тибальд Раабе і мамун Малеволт виїхали і сховалися. “Надто великий ризик, — пояснювали вони. — Коли щось станеться, краще бути подалі”. Однак нічого не сталося. Ніхто не прибув, щоб заарештувати або вбити Рейневана. Шанси стати мучеником танули із кожним днем.
Двадцятого листопада з’явився Тибальд Раабе. З новинами й чутками. Якуб Ольбрам з-під Лагевників зник. Пропав, наче у воду канув. Очевидно, він добре використав наданий йому Рейневан ом тиждень зволікання.
— Протягом семи днів, — заявив голіард, — можна добратися до Любека, а звідти кораблем хоч би й на кінець світу. Коротше кажучи: Фогельзангу нема, про Фогельзанг можна забути, на Фогельзангу можна покласти хрест. Треба донести про це Прокопові. Негайно. Більше нема на що чекати.
— Щоб бути цілком упевненими, почекаймо все-таки, — попросив Рейневан. — Ще тиждень. А краще — півтора…
Однак сам Рейневан уже втратив надію, настільки, що перестав просиджувати “Під дзвінком” і вбивати нудьгу читанням “Horologium sapientiae” Генріха Сузо — твору, що його залишив у трактирі один бакалавр, який не міг розплатитися за їжу та напої інакше. Вранці він сідлав коня і від’їжджав. Досить часто поглядав у бік Бжега. У бік села Шенау, маєтку чашника Бертольда Апольди. Зелена Дама стверджувала, що Ніколетти в Шенау нема, але може б то самому перевірити?
Тибальд, який заїжджав до Гдзємежа дедалі частіше, досить легко його розкусив і розшифрував. Він не дав збути себе відмовками, примусив Рейневана звіритися. Вислухавши, спохмурнів.
— Такі речі, - заявив він, — погано закінчуються. Ти ледве виплутався з афери з однією дівкою, ледве чудом вислизнув з лап Біберштайна, і вже прешся в наступну халепу. Це може тобі дорого коштувати, паничу. Чашник Апольда не дасть собі плюнути в кашу, а єпископ і Грелленорт теж уміють додати два до двох, під Шенау на тебе вже можуть чигати. Може чигати Ян Зембицький. Бо про тебе вже багато говорять у Шльонську.
— Багато говорять? Як це?
— Чутки ходять, — відповів голіард. — Не виключено, що хтось навмисне їх розпускає. У Зембицях князь Ян подвоїв охорону, придворний астролог начебто попередив його про можливий замах. У місті прямо говорять про якогось месника, про помсту за Аделю. Широко коментують таємні вбивства, скоєні в Цепловодах. Луною повертається справа нападу на збирача податків. Різні дивні люди з’являються і ставлять різні дивні запитання.
— Одним словом, — підсумував Тибальд Раабе, — від ескапад по Шльонську розумніше буде відмовитися. Особливо ж у бік Шенау. Фогельзангу нема, але в тебе, Рейнмаре, все ще є у Шльонську завдання, яке ти повинен виконати. Перед Wynachten можеш очікувати посланця від Флютика. Будуть важливі справи, які треба буде вирішити, краще, щоб ти їх не завалив. А якщо завалиш і розкриється, що це сталося через твої зальоти і залицяння, відповіси головою. А голови шкода.
Тибальд виїхав. А Рейневан, який іще досі не прийняв остаточного рішення, тепер почав безперервно думати про Ніколетту.
Двадцять восьмого листопада з’явився в Гдзємежі Йон Малевольт, мамун-анархіст. З досить несподіваною пропозицією. У навколишніх борах, заявив він, багатозначно підморгуючи та облизуючись, мешкають дві лісові відьми, молоді, кругленькі та симпатичні, які мають великі потреби і зневажають моногамію. А до того ж готують прекрасний бігос[192]. Він, Малевольт, саме вибирається до відьом зі світським візитом, а вдвох, як-то кажуть, завжди веселіше. Побачивши, що Рейневан зітхає, вагається і взагалі щось крутить, мамун замовив пляшечку потрійного меду й став його випитувати.
192
Польська народна страва з тушкованої капусти з різними видами копченого м’яса.