Прекрасні катастрофи
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1956
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Прекрасні катастрофи». Краткое содержание книги:
Дорогою з’ясувалося, що серед навколишніх селян маєток Гальванеску користується лихою славою. Та й сам доктор, як згодом виявилося, досліджує зовсім не сільськогосподарські проблеми, а проводить злочинні експерименти над людьми.
Юлія Сахно вступає в нерівну боротьбу зі злим генієм…
— А приїжджих, — докінчував Яма, — у нас буває чимало. Урядові особи, іноді туристи, іноді гості когось із громадян та постійно — пацієнти, що закінчили лікування в Спектрарії і затрималися на деякий час тут.
Тим часом автобус уже спинився під Сольготелем і шофер повідчиняв дверцята.
— З приїздом, — вітав він. — Милості просимо.
Всі, крім Нен-Сагора та місіс Ліліан, вийшли на тротуар.
— А ви, сер? — поцікавився сер Овен Прайс.
— Я маю тут свою окрему хату, — відповів Нен-Сагор. — Місіс Ліліан теж спиняється в іншому місці. Прошу, — звернувся він до всіх, — заходьте, розташовуйтеся, відпочивайте. Вам подадуть зараз сніданок. Обідати я прийду до вас.
Автобус рушив і зник за рогом.
Приїжджі повинні були самі побрати свої валізки, бо назустріч їм ніхто не вийшов, і рушили за Ямою, його велетенська постать, тільки він став на ноги, знову примусила всіх інших незручно скулитися. Велетень лікар хутко пішов нагору широкими кам’яними сходами.
— Мехто! — гукав він. — Мехто!
Згори зашаруділо, загув мотор, і до площадки вестибюля тихо спустився скляний ліфт, його дверцята відчинилися, й звідтіля вийшла молода дівчина. Подорожні мимоволі поточилися від неї трохи назад.
Молоденька, ще з ледве помітними опуклостями грудей дівчина була на зріст мало чим нижча від велетня Ями. Вона привітно й весело посміхнулася до нього. Яма щось коротко сказав їй не зрозумілою для подорожніх мовою.
Мехта зробила невеличкий запрошувальний жест до приїжджих. Вона пропонувала двом — ліфт був невеличкий — зайти до кабіни.
Сер Овен Прайс переміг свій острах перед дитиною-колосом і, взявши сера Кеммері під руку, ввійшов до кабіни, їхні стурбовані обличчя ще майнули за склом кабіни під стелею: вони все ще крадькома позирали на незвичайного ліфтера.
В другій парі поїхав сер Вебенс і Думбадзе. Коломієць з Ямою піднялись останні. Альбертові Сю через його мізерну комплекцію було дозволено ввійти разом із ними.
Ліфт приставив їх нагору, на самісінький верх, просто на дах-терасу. Сонце заливало округлу площадку тераси, обведену високою — до підборіддя серові Прайсові і до грудей дівчинці біля ліфта — сіткою. Альбертові Сю сітка була вище голови.
Коломієць став біля ліфта й роздивився. Альберт Сю, як мала дитина, тримався за його руку.
— Що, сер Коломієць, — пищав він, — вам тут буде до біса роботи! Це ж усе чудовий матеріал для газетних інформацій.
Коломієць не відповів і підійшов до решти приїжджих. Вони всі згрудилися біля сітки і, спершися на поручні роздивлялися навкруги.
Красивий і цікавий краєвид простелявся довкола. Ціле містечко було в них під ногами. Рівні радіуси широких вулиць, цілком схожих на ту, якою вони допіру приїхали, розбігалися в різні кінці від п’ятикутної площі, на якій стояв Сольготель. Море зелені заливало розлогі квартали, розсічені замкненими лініями поперечних провулків, що оперізували шість чи сім разів містечко й розходилися децентричними п’ятикутниками від центральної площі. Примхливий геометр і тут не зрадив себе: всі лінії, кути та площини були точно виміряні й суворо планіметричні. Кожний квартал у цьому плані лежав то великою рівнобічною трапецією, то більшою площиною, що далі залягала вона від центральної площі. За останнім колом трапецій починалися луки й переліски. На них зараз можна було бачити невеликі отари овець і череди корів. Один з боків останнього п’ятикутника поперечної вулиці проходив над берегом озерця, як надбережжя. Кілька човнів біліли на причалах біля неї. Ще кілька човнів тут і там видніли на самій дзеркальній поверхні води. На набережній у цю хвилину спинилася машина: то під’їхав лікар Нен-Сагор, — там був його дім. По той бік озерця, біля того місця, де вузенький зигзаг струмка впадав у непорушну поверхню озера, бовваніло кілька будівель з високими фабричними димарями. Сивий дим курів зараз з усіх димарів.
Коломієць підійшов ближче. Думбадзе зачаровано прикипів очима до краєвиду без горизонтів. Краєвид не мав горизонтів, бо звідусюди — із сходу, півночі, заходу й півдня — обмежений був шпилястим обрієм кратера.
— Га? — зустрів Коломійця Думбадзе. — Як вам це подобається? Нічого собі країнка? Мені здається, що мене привезено в якийсь розкішний цілющий санаторій.
3 сер О в цей час похмуро переглядалися. Сер Овен Прайс щось мовив і торкнув сера Освальда Кеммері. Сер Освальд Кеммері теж щось мовив і торкнув сера Олівера Вебенса. Потім усі троє багатозначно перезирнулися.
— Так… — сказав сер Овен Прайс.