Пригоди Шерлока Холмса. Том II
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #2
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0449-5
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том II». Краткое содержание книги:
Цей том — другий із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про пригоди Шерлока Холмса.
— Я маю щастя знати вашого батька, — мовив я.
Початок був не надто вдалий, і леді одразу дала мені це відчути.
— У мене з батьком немає нічого спільного, — відповіла вона. — Я нічим йому не завдячую і не вважаю його друзів своїми. Якби не покійний сер Чарльз Баскервіль та інші добрі люди, я голодувала б — такий він турботливий батько.
— А я завітав до вас саме для того, щоб поговорити про покійного сера Чарльза Баскервіля.
Веснянки яскраво проступили на блідому обличчі леді.
— Що саме вас цікавить? — спитала вона, нервово торкнувшися пальцями клавіш машинки.
— Ви були знайомі з ним, чи не так?
— Я вже сказала, що багато чим завдячую його доброті. Якщо мені пощастило підвестися з колін, то лише завдяки йому, бо саме він перейнявся моєю нещасною долею.
— Ви з ним листувалися?
Леді зиркнула на мене, і в її карих очах блиснув вогник гніву.
— Чому це вас цікавить? — різко запитала вона.
— Просто я хочу запобігти скандалові. Поговорімо про це краще тут, інакше ситуація вийде з-під нашої влади.
Вона замовкла і ще більше зблідла. Потім поглянула на мене й сказала роздратованим, зухвалим голосом:
— Гаразд, згода. Що ви хочете знати?
— Чи листувалися ви з сером Чарльзом?
— Так, я написала йому раз чи двічі, — подякувала за люб’язність і чуйність.
— Ви пам’ятаєте, коли писали ці листи?
— Ні.
— А ви зустрічалися з ним коли-небудь?
— Раз чи двічі, коли він приїздив до Кумбі-Тресі. Він був дуже скромний і не любив хвалитися своїми добрими вчинками.
— Ви нечасто з ним бачилися, нечасто листувалися, і все ж він так багато знав про ваші справи, що навіть допомагав вам, як же це так?
Вона не вагаючись відповіла на моє запитання:
— Мені допомагали й інші джентльмени, що знали мою сумну історію. Один з них — містер Степлтон, сусід і близький друг сера Чарльза. Він був дуже ласкавий до мене, і сер Чарльз саме від нього довідався про мою біду.
Я вже знав, що сер Чарльз Баскервіль доручав Степлтонові вести деякі свої справи, отож пояснення леді видалося мені правдивим.
— Чи просили ви сера Чарльза про побачення? — питав я далі.
Місіс Лайонс знову спалахнула гнівом.
— Це запитання я вважаю за недоречне, сер.
— Пробачте, мадам, але я мушу його повторити.
— Тоді я відповім: звичайно ж, ні.
— Навіть у день смерті сера Чарльза?
На мить рум’янець зник із її щік, і я побачив перед собою мертвотно-бліде обличчя. Сухі вуста здригнулись, і я радше побачив, ніж почув:
— Ні.
— Вас, певно, зраджує пам’ять, — мовив я. — Я можу навіть нагадати одне речення з вашого листа. В ньому йшлося: «Благаю, благаю вас, як справжнього джентльмена, спаліть цей лист і вийдіть до хвіртки о десятій годині».
Мені здалося, що леді от-от знепритомніє, проте вона величезним зусиллям волі опанувала себе.
— Виходить, у світі немає справжніх джентльменів? — видихнула вона.
— Ви несправедливі до сера Чарльза. Ваш лист він спалив. Але іноді можна прочитати й спалений лист. Тепер ви признаєтеся, що писали тоді йому?
— Так, писала! — вигукнула вона, вкладаючи в ці слова всю свою душу. — Писала. Навіщо заперечувати? Мені нема чого соромитись цього листа. Я хотіла, щоб він мені допоміг. Я була певна, що коли він мене вислухає, то допоможе, отож і просила зустрітися зі мною.
— Але чому такої пізньої години?
— Бо я пізно дізналася, що наступного дня він виїздить до Лондона, — можливо, на кілька місяців. А раніше прийти я не могла — на те були свої причини.
— Чому ж ви призначили побачення в алеї, а не вдома?
— Як по-вашому, хіба може самотня жінка прийти такої години до холостяка додому?
— А що могло б статися, якби ви прийшли туди?
— Я туди не ходила.
— Місіс Лайонс!
— Ні, присягаюся всім святим. Я туди не ходила. Мені не дали це зробити.
— Що ж вам завадило?
— Це вже моя особиста справа. Я не можу про це сказати.
— Отже, ви призначили серу Чарльзу побачення в той самий час і в тому самому місці, де його спіткала смерть, але самі на це побачення не пішли?
— Так.
Я знову й знову допитував її, але так нічого й не домігся.