Термінатор
- Автор: Фрейкс Рэндел, Вишер Вильям
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: TOB ВКФ «БАО»
- ISBN: 966-338-260-0
- Переводчик: Наталя Клименко
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Термінатор». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широкий читацький загал.
— Тобі потрібно зробити перерву. Ось побачиш, потім картина відразу зміниться.
Дуже слушна порада. Але він, природно, нею не скористався.
— Я не можу.
Цього разу Таріса. не стала вже так ретельно приховувати роздратування.
— Майлзе, сьогодні неділя. Ти обіцяв зводити дітей до парку!
— Але я не можу, люба. Розумієш, я на підході до…
Він узяв її руки до своїх, весь тремтячи від нетерпіння. Його обличчя було по-дитячому захопленим. «Він мріє відчути майже хтиве почуття першовідкривача, радість творця!» — подумала Таріса. І їй це було зрозуміло.
— Дитинко, те, що я винайду, приголомшить усіх! — вів далі Дайсон. — Це аналог нейронної…
— Я знаю. Ти говорив. Аналог нейронної мережі. Він здатний думати й навчатися, як ми. Має надпровідність при кімнатній температурі. Інші комп’ютери порівняно з ним — усе одно, що кишенькові мікрокалькулятори, — Таріса відвела свої руки. — Але невже це так важливо, Майлзе? Я хочу зрозуміти, тому що інколи я тут сама просто божеволію!
Ну ось, усе й вихлюпнулося. Вона довго виношувала образу в собі, але терпець урвався. Загадом, Таріса не збиралася сьогодні влаштовувати Майлзові сцени, але їй і на думку спасти не могло, що він здатен обдурити дітей і не виконати своєї обіцянки!
— Мені шкода, мила, але лишилося зовсім трішечки! — сказав він, розсовуючи вказівний і великий пальці на півдюйма.
Таріса підібгала губи й узяла зі столу макет таємничого об’єкта. З його вигляду нічого подібного сказати було не можна.
— Уявляєш, реактивний літак з пілотом, який ніколи не помиляється, не стомлюється, не приходить на роботу з похмілля! — Майлз відкрив ящик, який вона тримала в руках. — Ось він, цей пілот.
Усе дуже мило, правильно і шляхетно. Але… вона вже сто разів хотіла поставити йому одне питання. І зараз воно зірвалося в неї з язика, здивувавши Дайсона своєю прямотою:
— Навіщо ти на мені оженився, Майлзе? Навіщо ми завели двох дітей? Ми ж тобі не потрібні. Твоє серце й усі твої думки ось тут. — Таріса кивнула на макет і додала: — Але він не любить тебе так, як любимо ми!
Зітхнувши, Дайсон узяв у неї анодований металевий ящик і поставив його на стіл. Потім поклав руки Тарісі на плечі й ніжно поцілував дружину. Вона спочатку пручалася, але потім поступилася. Коли губи подружжя розімкнулися, вираз обличчя жінки змінився. В очах світилося кохання до чоловіка. І річ була не лише в поцілунку. Не тільки в тому, що, незважаючи на ласку й ніжність, у дотиках Дайсона відразу відчувався справжній чоловік. Ні, вся річ була в тому, що Таріса прочитала в його очах — адже останнім часом вона забула, що Дайсон, дійсно, її кохає, хоча й бачить так рідко!
Він сказав усього лише два слова:
— Пробач мені.
І Таріса йому повірила. Вона все ще могла до нього достукатися. Вона ще не втратила його остаточно… Поки що.
Дайсон знову пригорнув дружину до себе, але Таріса відсторонилася, кивнувши у протилежний бік. Він обернувся. На порозі кабінету стояли дітлахи в піжамах, зі скуйовдженим волоссям і припухлими від сну очима. Дені та Блайт. Місяць і сонце. Вагомий доказ кохання Дайсона до дружини. Так, він був схибленим на науці, але не вмер для навколишнього світу. Дайсон знітився, дивлячись на сповнені надії дитячі обличчя.
— Як щодо того, щоб провести час зі своїми дітьми? Не з електронними, а зі справжніми?
Дайсон зіткнувся з дуже серйозною дилемою. У малесенькому мікропроцесорі, модель якого лежала на столі, таїлася маса можливостей ощасливити людство. Але його родина, мікромодель людства, теж потребувала уваги. Хотілося і того, й іншого. Але сьогодні можна обрати щось одне. Щоправда, діти можуть вирости і без його допомоги… Але тоді вже буде запізно.
Дайсон посміхнувся. Цього разу темні сили відступили. Він простягнув до дітей руки, і вони кинулися до нього з радісними вигуками.
Земля палала під сонячним промінням, немов чоло хворого на пропасницю. Силуети здавалися примарами, розпливаючись у тремтливому від спеки повітрі. Термінатор, сидячи за кермом мікроавтобуса, звернув з асфальтованого шосе і, підіймаючи за собою хмари пилу, поїхав дорогою, посипаною піском та гравієм. Вони проминули знак, на якому було зверху написано «Чарон Меса — 2 милі», а внизу — «Калекеко — 15 миль».
Сара побачила попереду зворушливу оазу цивілізації посеред безмежної пустелі: двійко фургончиків, а навколо безліч різноманітних зламаних машин, руїни техніки, призначеної для подорожі пустелею. За фургончиками виднілася засмічена посадкова смуга, а поблизу, на бетоному майданчику, примостився смугастий гелікоптер «Гуей». Тутешні мешканці були байдужими до зручностей міського життя. І до принад життя в організованому людському суспільстві. До того ж вони не платили податків.