Зарубіжний детектив
- Автор: Кристи Агата, Стаут Рекс
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Молодь»
- Переводчик: Володимир Мусієнко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Зарубіжний детектив». Краткое содержание книги:
У романі Р. Стаута розкриваються незаконні методи діяльності ФБР, що тероризує американських громадян, викривається міф про горезвісну «свободу особи» в США.
Про злочинний світ мафії, до якого причетні посадовці урядових установ Італії, розповідається в гостро викривальному творі Л. Шаша.
У романі А. Крісті простежується, як загальна гнітюча атмосфера життя в англійському провінційному містечку стає грунтом для кривавих злочинів.
— Джоанно! — я взяв її за плечі і потряс.
Вона перевела подих, вся затремтіла, врешті усміхнулася.
— Я перелякала тебе, Джеррі, пробач. Але я душею відчуваю, що це ключ до розв'язання проблеми. Треба знати, як ці люди почуваються, що примушує їх так робити, і потім ми, можливо, дізнаємося про їхні подальші наміри.
— О, це здорово! — вигукнув я. — То, виходить, я приїхав сюди нидіти й цікавитися всіма маленькими скандальчиками. Нічого собі скандальчики! Наклепи, цинічні листи і вбивства!
Джоанна правду сказала, на Хай-стріт було повно люду. Вони збиралися купками. Певна річ, усі витріщили на мене очі.
Першого я зустрів Гріффіта. Він виглядав стомленим і хворим. Власне, таким і слід було сподіватися побачити його. Вбивства, звісно, не щодня трапляються у практиці лікаря, але така вже в них професія, щоб бачити страждання, найгірші сторони людської природи і навіть смерть.
— У вас дуже поганий вигляд, — сказав я йому.
— Справді? — розгублено мовив Гріффіт. — У мене такі прикрощі зранку.
— І все через нашу божевільну?
— Через неї, — він сумно дивився крізь натовп кудись далеко. Я помітив, як його брову сіпає мишка.
— Ви когось підозрюєте?
— Ні, ні. На жаль, а хотілося б.
Він раптом спитав про Джоанну і сказав, що в нього є цікаві фотографії, які вона просила показати. Я запропонував передати їх через мене.
— О, не варто турбуватись. Я йтиму повз вас і занесу.
Мені здалося, що бідолаха Гріффіт таки закохався. Бісова Джоанна! Гріффіт надто хороша людина, щоб водити його за носа.
Я попрощався з ним, бо побачив його сестру. Тепер уже мені хотілося з нею поговорити.
Еймі Гріффіт почала, як завжди, з копита:
— Просто жахливо! — продзижчала вона. — Я чула, що ви явилися туди дуже рано.
У кожному її слові звучало запитання, а очі спалахнули на слові «рано». Я не збирався розповідати про дзвінок Мейган, а сказав лише:
— Розумієте, мене цілий вечір учора щось мучило. Дівчина збиралася прийти до нас на чай, але не прийшла.
— І ви подумали про найстрашніше. Та ж ви провидець!
— Я справжній детектив.
— Це перше вбивство у Лімстоку. Страшенний ажіотаж, скажу я вам. Сподіватимемося, поліція буде на висоті.
— Не маю жодного сумніву. Адже вони майстри своєї справи.
— Навіть не можу пригадати, яка та дівчина з себе, хоча вона десятки разів відчиняла мені двері. Тиха, непомітна істота. Вдарили по голові, а потім ще й проламали череп — так сказав мені Оуен. Думаю, це її хлопець. А ви як гадаєте?
— Ви так вирішили?
— Це мені здається найвірогіднішим. Напевно, посварились. Молодь тут дуже зіпсута — погана спадковість у більшості з них. — Вона помовчала хвилину, потім вела далі: — Я чула, що тіло знайшла Мейган Хантер? Її це не дуже вразило?
— Дуже, — коротко відказав я.
— Можу уявити. Мені здається, вона слабка на голову, а така знахідка може вибити у неї останній глузд.
Мені раптом спало на думку з'ясувати дещо у міс Гріффіт.
— Скажіть, міс Гріффіт, це ви вчора намовили Мейган повернутися додому?
— Я б не сказала, що саме намовила.
— Але ж ви їй щось таке сказали? — не відступався я.
Еймі Гріффіт рішуче відставила ногу і подивилася мені у вічі. Так, ніби збиралася боронитись.
— Негарно, коли дівчина не держиться хати. Вона ще молода і не знає, що можуть плескати язики. Я вважала за свій обов'язок нагадати їй про те…
— Язики? — я перебив, бо вже не міг стримати люті.
Проте Еймі Гріффіт вела далі з тією неймовірно благодушною самовпевненістю, що була її найприкметнішою рисою.
— О, то ви не знаєте, які плітки ходять по людях. А я знаю. Повірте, я й на мить не припускаю чогось такого. Але ж знаєте, які люди, — коли є нагода сказати якусь погань, то вони неодмінно скажуть! Та й надто велике випробування для дівчини — самій заробляти собі на хліб.
— Заробляти собі на хліб?! — розгубився я.
— Що й казати, жереб нелегкий. І гадаю, вона вчинила правильно. Я маю на увазі, що вона не могла піти в таку лиху годину й лишити дітей без догляду. Вона просто молодця, скажу вам, просто молодця. Я всім так кажу. Хоч, звісно, злостивці все одно балакатимуть…
— Про кого?
— Та про Елсі Холланд, певна річ, — нетерпляче сказала Еймі Гріффіт. — Вона дівчина старанна і знає свої обов'язки. Крім того, вона дуже приємна.
— А що ж кажуть люди?
Еймі Гріффіт засміялася, і той сміх видався мені страшенно єхидним.
— Люди кажуть, ніби вона подумує стати місіс Сіммінгтон номер два і готова на все, аби втішити вдівця і стати йому опорою.