Любов у спадок

Він недбало махнув рукою, відсилаючи похмурого плечистого парубка, що виконував роль ката. Той щось шанобливо промукав і швидко віддалився. Сер Джеффрі Персі присів поруч на чисту лаву, гидливо підсмикав гаптоване срібною ниткою чорне шовкове бліо.[57]

— Як же ти схибив, мій люб'язний друже? — замислено запитав він, оглядаючи найманця з погано прихованим презирством. — А я так на тебе сподівався…

— Це дівчисько виявилося хитрішим за всіх відьом Шотландії разом! — пробурчав Нолліс, втираючи кров із розбитого підборіддя.

Вони розмовляли спокійно, ніби нічого й не сталося. А що, звичайна справа — слуга провинився, пан розлютився… Але Джон у глибині душі відчував: щось у ньому завзято опирається такому порядкові. Може, справа в тому, що за ці півроку він звик до волі, до того, що не він, а йому підкоряються. Звик бути сам собі господарем. Найманець похмуро сплюнув кривавою слиною на підлогу, й молодий граф мимоволі поморщився.

— Виходить, ти знову загубив її, — він замислено крутив грубий золотий ланцюг на шиї.

— Не один я, — зауважив Нолліс. — Чорний Дуглас теж облизня спіймав. Приємно було помилуватися його перекошеною пикою. Їй-богу, його добряче обвели круг пальця!

— Замовч! — крикнув граф.

Джон байдуже знизав плечима — мовляв, мені що, можу й помовчати. Сер Джеффрі підхопився й нервово заходив із кутка в куток. Коли він довідався про те, що Вільям Дуглас теж шукає спадкоємицю, то просто розлютився. Наказав побити Джона, а сам метався по стайні, збиваючи все, що траплялося під руку та лаючись на всі заставки. Втім, Нолліс його розумів. Коли до справи береться Дуглас, тут уже не до сміху.

— Диявол, — прошипів граф.

Його пещене обличчя спотворила гримаса ненависті.

— Диявол, як це все змінює. Звідки він довідався про все, цей бісів Дуглас!

Граф замислився. Справи кепські. Його захвалений слуга зіпсував усю справу, випустив із рук дівчисько на самому початку, й тепер воно живе, ще й на волі. Йому навіть подумати було страшно, що станеться, коли сер Вільям Лідденсдейлський захопить законну спадкоємицю Нортумберленда. Мало того, що його графство може виявитися досить урізаним, вибухне ще й страшенний скандал. Якщо їхній рицарственний король довідається про те, як молодший Персі став графом… Це може дуже погано скінчитися. Джеффрі витер піт, який миттєво виступив на чолі. Він спробував заспокоїтися й міркувати логічно.

У нього є незаперечна перевага перед Чорним лицарем Шотландії. Перевага в часі й місці. Еріка, здається, збирається дістатися до двору англійського короля? Який, щоправда, зараз у Франції… М-да. Але графові Персі набагато легше буде перехопити її в ставці його величності, ніж графові Дугласу. Уже краще.

— Це війна, — замислено промовив він, дивлячись у простір.

Війна… Як дивно — щоб запобігти своїй війні, він змушений їхати на чужу. Джеффрі навіть розсмішила ця думка. Непоганий каламбур.