Вічний календар
- Автор: Махно Василь
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Виадвництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-725-8
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вічний календар». Краткое содержание книги:
Чоловіча лінія Мехаметів виводилася від османського сіпага Мегмета. Той осман утрапив у полон під час походу султанського війська до Європи. Угорці полонили його, перепродали купцям, перевізникам солі. Одного дня, коли великий човен пришвартувався до пристані в Романовій Коморі, залишили слабого Мегмета помирати в цьому селищі. Якась невідома хвороба, а може, виснаження підкосили молодий організм османа, у якого одне око було зелене, а інше — синє. Купці остерігалися, щоби хвороба не перекинулася на інших працівників, або, не дай Боже, на них самих, тому залишили Мегмета біля пристані. Яке було їхнє здивування, коли через рік, припливши тими ж човнами, наповненими сіллю, побачили живого і здорового Мегмета серед місцевих вантажників. Оповів їм тоді їхній колишній полонений, що вижив, прийняв християнство і взяв собі за жінку місцеву дівчину, у якої також одне око було пофарбоване смужкою неба, а друге — зелене, як течія Сяну. Батько Мегметової дружини наглядав за пристанню й, побачивши помираючого чужинця, змилосердився. Від того далекого середньовічного османського воїна й пішов рід Мехаметів. Прізвище перекрутили збирачі податків. Від того Мегмета стали всіх його нащадків записувати Мехометами, а згодом Мехаметами. Зрештою, помилка несуттєва, бо пішли вони від визнавця магометанської віри, про що свідчив корінь прізвища. Як би там не було, Мехамети вважалися давнім родом селища з усіма правами на свої землі, почесне місце в церкві й на цвинтарі. Як називалася родина, до якої пристав Мегмет, нам не відомо, бо податкові книги з відповідними записами зберігалися в Лежайську, який однієї ночі 1811 року спалахнув, і вогненні язики вилизали всі папери. Вигоріло все дощенту. Залишилися муровані будинки костелу, монастиря, ратуші, вежі й суду. Будинки вціліли, але церковні, податкові й судові книги, які там зберігалися, спопеліли. Так-от, той Мегметів тесть мешкав біля пристані. Щовесни, коли Сян виходив з берегів — зруб підтоплювало. Мегмет вирішив будувати інший дім і вибрав місце подалі від води, а тестів зруб, перебудувавши, почали використовувати як комору.
На місці, вибраному колись османом Мегметом, його внук у сьомому коліні Олекса Мехамет заклав фундамент нового дому. Запліччя Мехаметової обори торкалися води Сяну. Олекса відновив невеличку пристань — придасться, бо перепливав на човні від одного берега до другого, якщо треба було щось перевезти. А в зарослих очеретом місцях Віслоку ловив рибу. З дитинства знав глибини й мілководдя. У вітряну погоду човен терся бортом об палі пристані, наче кіт зі сверблячкою. Від цього на правому борті виднілися витерті білі смужки. Раз на два роки Олекса виймав протерту дошку й заміняв новою. Перед осінніми дощами, щоб не набиралося дощівки, витягував човен на берег і перевертав черевом догори. На зиму затягував до комори, а навесні, прив’язавши до пристані, тримав кілька днів, щоби перевірити, де човен розсохся. А тоді смолив зсередини дно. На Мехаметову обору нерідко зліталися річкові чайки й ходили за курми, видзьобуючи риб’ячі голови, якими їх підгодовувала Пелагія. Від весни до осені Мехамети, їхні коти й річкові чайки їли свіжу рибу. Олексині діти вчилися плавати й одночасно промовляти перші слова. Улітку, коли вода в річці прогрівалася, як пряжене молоко, а всіляка комашня дірявила гаряче повітря, Юрко й Катеринка Мехамети, запливаючи човном на середину Сяну, стрибали в його теплі води. Коли їхні дитячі тіла стягувало від холоду, і сироти пробігали, змушуючи дітей тремтіти, то, стоячи з довгою жердиною, Юрко підпливав на мілководдя — вони спостерігали за маленькими рибками.