Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Ми вже знаємо від абата Далла Пікколи, що обидва, націлюючись на один і той самий електорат, були кандидатами на пост муніципальних радників Парижа. Тому вони перейшли у відкритий двобій.

Таксиль написав «Monsieur Drumont, étude psychologique»[301], де критикував дещо перебільшений антисемітизм свого супротивника, зауважуючи, що ненависть до євреїв більше притаманна не католицькій пресі, а виданням революційного та соціалістичного спрямування. Дрюмо у відповідь надрукував «Testament d'un antisémite»[302], висловлюючи сумнів у щирості навернення Таксиля, з огляду на те, скільки бруду той вилив на священні для вірянина речі, й без угаву зачіпаючи бентежні питання щодо його ворожнечі з єврейством.

Якщо зважити на те, що у 1892-му з'явилося «La Libre Parole» — видання, де точилися політичні баталії, спроможне викрити скандальне спорудження Панамського каналу, та «Le Diable au XIXе siècle», якому навряд чи можна було йняти віри, стає цілком зрозумілим, чому в редакції, яку очолював Дрюмо, саркастичні випади стосовно Таксиля кожного дня були на порядку денному та чому там злостиво спостерігали за чимраз більшими напастями, які з ним траплялися.

Таксилю, як зазначав Дрюмо, більше шкодять не критики, а непрохані порадники. У випадку із загадковою Діаною знайшлися десятки досить ненадійних пригодолюбців, які вихвалялися знайомством із жінкою, якої, найімовірніше, ніколи в житті не бачили.

Такий собі Доменіко Марджотта опублікував «Souvenirs d'un trente-troisième. Adriano Lemmi Chef Suprême des Franc-Maçons»[303], направивши свій твір Діані й заявивши, що він цілком підтримує її протест. У листі цей Марджотта називався Секретарем флорентійської ложі Савонароли, Вельмишановним членом ложі Джордано Бруно у Пальмі, Державним верховним генеральним інспектором, Верховним князем ордену Мемфіса-Міцраїма (95-й градус), Інспектором Ложі Міцраїма у Калабрії та Сицилії, Вельмишановним членом Національної ложі «Ґранде Орієнте» на Гаїті, активним членом Федеральної верховної ради у Неаполі, Генеральним інспектором масонських лож трьох Калабрій, Великим майстром ad vitam Східного масонського ордену Міцраїма чи Єгипту Паризького (90-й градус), Комендантом ордену лицарів-боронителів світового масонства, Вельмишановним членом ad vitam Верховної і Генеральної ради Італійської федерації Палермо, Постійним інспектором і Верховним посланцем Великої центральної директорії Неаполя, а також членом Нової реформованої ложі Паладія. Він був, мабуть, шанованим масоном, хоч наразі стверджував, що вже покинув масонство. А Дрюмо казав, що Марджотта навернувся у католицтво, бо верховне й секретне управління таємним товариством перейшло не до нього, як він того сподівався, а якомусь Адріано Леммі.