Якщо на землі є пекло…
- Автор: Бойко Вадим
- Серия: Освенцім #2
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Якщо на землі є пекло…». Краткое содержание книги:
Серед них знайшлися два священики: один — єврейський рабин, а другий — з баптистської секти. Обидва зібрали довкола себе групки віруючих і палко молилися, закликаючи присутніх віддати свої душі у владу Всевишньому. Закликали до смирення і прилучення до великої таїни потойбічного світу. Деякі віруючі злазили з нар, і, стоячи на колінах на холодному цементі, пристрасно шепотіли молитви, благаючи бога простити гріхи, прийняти в своє ясне лоно, в царство вічного блаженства…
Володя проспав після уколу майже півдоби. Прокинувся він, коли було вже за північ. Отямившись, почав перебирати в пам'яті усе, що з ним трапилося. Він здогадався, що йому дали не отруту, а справжні ліки для заспокоєння, після чого шприцом ввели посилену дозу снотворного. Очевидно, Менгеле не хотів прилюдно чинити розправу над в'язнем, якого все одно разом з іншими спалять у крематорії. Менгеле мав свій стиль і методи у катівській службі: намагався робити все лагідно, тихо й артистично, без ексцесів, застосовуючи найхитріші і найпідліші прийоми обману. У цьому для нього взірцем був Адольф Ейхман. Ото віртуоз! Сам, без війська, без ніяких зондеркоманд, об'їздив і облітав усю Європу і за допомогою обману, обіцянок і підлих махінацій зумів спрямувати тисячі ешелонів з євреями в Освенцім — на винищення. І все те — без жодного пострілу! Талант!.. Недарма фюрер призначив Ейхмана відповідальним за «остаточне вирішення єврейського питання». І той «вирішує», взявши на озброєння настанову фюрера: «Чим більший обман, тим більше шансів, що людська маса повірить у цей обман, і тим легше досягти мети».
Менгеле був у доброму настрої. Після закінчення селекції в кабінеті лагерфюрера відбулася коротка нарада. Доктор висловив задоволення чіткою роботою ревіру, порядком і кваліфікацією ревірних працівників. Згадали і «вибрик зухвалого в'язня, який зробив спробу зіпсувати всю справу». Менгеле заспокоїв лагерфюрера і навіть висловив задоволення непередбаченою витівкою зухвалого, а скоріш за все, психічно ненормального гефтлінга і тим невеличким інцидентом, який дав можливість продемонструвати «гуманізм і добрі наміри» адміністрації стосовно хворих, заспокоїти їх. Тому-то й не покарано зухвальця, і в ревірі протягом дня не вчиняли ніяких екзекуцій.
Після цього по телефону доповіли освенцімському начальству про успішно проведену «акцію», а звідти повідомили, що завтра вранці прибудуть грузовики для вивезення «сировини» до Біркенау.
Сп'янілий від «успіхів», тостів, похвал, вин і коньяків на обіді в лагерфюрера, Менгеле повертався в Освенцім. У машині було тепло, добре гріла й шикарна шуба, і він солодко задрімав. Його, як завжди, супроводжували асистенти-охоронці. Зараз їм спати не можна, і вони, тримаючи в руках автомати, із заздрістю позирали на сплячого шефа — лагідного й грізного водночас, перед яким запобігали усі офіцери освенцімського гарнізону, саме ім'я якого сіяло панічний страх серед тисяч в'язнів. Коло нього їм жилося непогано: завжди знаходилося і місце за бенкетним столом, і добра чарка, і добра шкварка. Його слава побічно торкалася і їх, зігріваючи не дуже переобтяжене турботами і добре оплачуване казною Гіммлера життя. Поїздка в Явожницький табір була для них чудовою передноворічною прогулянкою…
Після чималої дози снотворного міцно спав і Володя. А прокинувшись, задумався над своїм становищем. Гіркий освенцімський досвід підказував йому, що криється за хитрою тактикою Менгеле. «Нічого тепер не вдієш і нічого не зміниш… А все ж таки я сказав у вічі мерзотникам усе, що про них думаю!» Ця думка трохи втішила хлопця. Він почав прислухатися до нічних звуків сонного ревіру. Увагу привернуло моління віруючих, і він, як ніколи раніше, був вражений їхньою наївністю. «Хіба ж є на світі бог? Нема! А якщо і є, то я ненавиджу його! До чого ж гидке й підленьке створіння, отой бог, якщо дозволяє такі страхіття на землі! Бога нема! Він існує лише в потьмареній свідомості отих нещасних молільників Я ненавиджу усіх богів і плюю на них!..»
О четвертій ранку, як завжди, проревіла сирена побудки. У ревірі почалося сум'яття, як на пероні вокзалу перед відходом поїзда. Із складу принесли купу смердючого шмаття, пропахлого незнищенним запахом дезинфекції. Ревірникам видали смугасті роби, халати й чепчики, а на ноги — довбанки-гольцшуги. Тепер вони знову стали каторжниками. В ревірі з'явилися Сірий Вовк і Круцифіксалілуйя, а разом з ними — десятків зо два автоматників.
Почалося перераховування і звірка номерів за списком. Усе проходило як ніколи чітко, ніби за мовчазною угодою в'язнів з есесівцями. Ніхто не розмахував киями, не чути було ні несамовитих криків, ні навіть стогонів.