Кримінальне право України: Загальна частина: підручник
- Автор: Колектив авторів
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-095-0
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України: Загальна частина: підручник». Краткое содержание книги:
Для студентів, аспірантів та викладачів вищих юридичних навчальних закладів, а також наукових і практичних працівників.
3. Затримання злочинця має ознаки, що характеризують: 1) мету затримання; 2) особу, яка підлягає затриманню; 3) характер дій при затриманні; 4) своєчасність затримання; 5) необхідність заподіяння шкоди при затриманні; 6) співрозмірність шкоди, що заподіюється злочинцю при його затриманні.
4. Мета затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК дії потерпілих та інших осіб визнаються правомірними, якщо вони мали на меті затримання злочинця і доставлення його органам влади. У зв’язку з цим виділяють дві мети таких дій: 1) кінцева — доставлення злочинця відповідним органам влади (до відділення міліції, прокуратури, виконкому місцевої ради, органів військової влади і т. д.) та 2) найближча — затримання злочинця, тобто позбавлення його особистої свободи. Якщо ж дії стосовно затримання злочинця були розпочаті для досягнення інших цілей (наприклад, для самосуду), то це виключає їх правомірність. Слід мати на увазі, що затриманню надає правомірності саме наявність у того, хто затримує, зазначеної мети, а не фактично досягнутий результат (наприклад, злочинець вирвався і сховався, втік із замкненого приміщення тощо).
5. Особа, яка підлягає затриманню. КК регулює затримання лише злочинця, а не інших правопорушників, тобто затримання особи, яка вчиняє або вже вчинила злочинне посягання. Переконання в тому, що затримується саме злочинець, а не інша особа, має будуватися на усвідомленні тим, хто затримує, очевидності злочину. Якщо ж потерпілий добросовісно помиляється щодо злочинності скоєного чи особи злочинця, то питання про відповідальність за необґрунтоване заподіяння шкоди повинно вирішуватися за правилами затримання так званого уявного злочинця, що аналогічні правилам про уявну оборону.
6. Характер дій при затриманні. Затримання злочинця виражається в діях потерпілих або інших осіб, пов’язаних із позбавленням злочинця особистої свободи, а також заподіянням йому (у разі необхідності) шкоди. Такі дії збігаються з фактичними ознаками об’єктивної сторони деяких злочинів, наприклад незаконного позбавлення волі, вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення або пошкодження майна та інших насильницьких дій. Далі, затримання може визнаватися правомірною дією, якщо воно було здійснено на короткий час, тобто було короткостроковим. Час затримання, що є необхідним і достатнім для передання злочинця органам влади, визначається конкретними обставинами затримання. Але в будь-якому разі затриманий злочинець за першої реальної можливості має бути переданий органам влади. Затримання злочинця на тривалий строк за відсутності в тому необхідності не виключає відповідальності особи за ст. 146 КК (незаконне позбавлення волі).
7. Своєчасність затримання. Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК затримання може бути вчинене лише в момент або безпосередньо після вчинення злочинного посягання. Початковим моментом виникнення права на затримання злочинця є початок злочинного посягання, коли об’єкт посягання піддається безпосередній загрозі негайного заподіяння шкоди. Право на затримання зберігається і під час посягання, що продовжується, а також безпосередньо, тобто відразу ж після завершення злочину (так зване затримання по «гарячих слідах», що, за даними деяких досліджень, має місце майже у 90 % випадків). Тому затримання, здійснене через якийсь час, тобто не безпосередньо після вчинення злочинного посягання, є неправомірним.
8. Необхідність заподіяння шкоди при затриманні. Затримання злочинця, що не пов’язане із заподіянням шкоди його життю, здоров’ю або майну, завжди є більш бажаним. Проте злочинці часто відмовляються виконувати вимоги того, хто їх затримує, намагаються втекти з місця злочину, чинять опір або навіть нападають на тих, хто їх затримує. У таких випадках особа нерідко змушена заподіяти злочинцю відповідну шкоду, оскільки у неї відсутня реальна можливість без серйозної небезпечності для себе або інших осіб здійснити ненасильницьке затримання злочинця. Для оцінки вимушеності заподіяння шкоди злочинцю має значення кількість осіб з двох сторін, вік, фізичні сили, озброєність злочинця і особи, яка затримує, а також усі інші умови, що у своїй сукупності свідчать про відсутність реальної можливості затримати злочинця без заподіяння йому шкоди. І навпаки, одне лише ухилення від затримання в обстановці, коли особа мала і усвідомлювала явну можливість затримати злочинця без заподіяння йому шкоди, так само як і відсутність протидії з боку злочинця, свідчить про відсутність необхідності в заподіянні йому шкоди. Проте якщо таку шкоду було все ж таки заподіяно, то це повинно тягти за собою відповідальність особи, яка затримала, на загальних підставах.