Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу [litres]

Діти здивовано перезирнулися.

– Навіть і не знаю, чи так уже мені тепер подобається це місце… – протягнула Сьюзан.

– Що за королева, Лу? – поцікавився Пітер. – Тобі щось відомо про неї?

– Ніяка вона не королева, – заходилася розповідати Люсі, – а жахлива чаклунка. Вона називає себе Білою Чаклункою. Усі лісові мешканці її ненавидять. Вона наклала на всю країну закляття, і тепер тут завжди зима і ніколи не настає Різдво.

– Якщо їм пороблено, то навіщо нам тут залишатись? – пошепки спитала Сьюзан. – Тут, здається, небезпечно та якось не дуже весело. До того ж холоднішає, а в нас і попоїсти нічого. Чому б не повернутися додому?

– Але ми не можемо отак от взяти та поступитися!.. Не можемо! – палко обурилась Люсі. – Невже ви не розумієте? Ми не можемо так просто повернутися додому! Це через мене бідолашний фавн потрапив у таку халепу. Він сховав мене від Чаклунки та показав шлях додому. Ось що мається на увазі під «наданням притулку ворогам Її Величності та братанні з людьми». Ми повинні його врятувати.

– Багато ж ми зможемо зробити, – усміхнувся Едмунд, – особливо на порожній шлунок.

– Та замовкни вже ти врешті-решт! – не витримав Пітер, який досі сердився на Едмунда. – Що ти думаєш, Сью?

– У мене таке відчуття, хоча мені аж лячно від нього, що Люсі і тут правильно каже, – відповіла Сьюзан. – З одного боку, коли б моя воля, я б і кроку не ступила вперед і я вже шкодую, що ми сюди прийшли. А от з іншого, ми мусимо спробувати щось зробити для пана – як його там? – тобто для фавна.

– Що ж, я згоден, – кивнув Пітер. – Але перше, що ми повинні зробити, – це знайти їжу. Я б охоче повернувся та прихопив чогось із комори, якби був певен, що ми потрапимо назад до цієї країни. Тож, я вважаю, треба йти далі.