Відьмак. Вежа Ластівки

— Але нині, від світанку, токо отой оно нам попався, — втрутився Реф, вказуючи на майстра Альмаверу, що майже з головою сховався між стегнами Містле. — Голий-босий, як будь-який митець, не було його з чого грабувати, тож ми його з майстерності грабуємо. Киньте оком, який він на малюнки вмілий.

Відкрив передпліччя і показав татуювання — голу жінку, яка рухала сідницями, коли він стискував кулак. Кейлі також похвалився — навколо його руки, вище всіяного шипами браслету, звивався зелений змій із розкритою пащею і багровим роздвоєним язиком.

— Елегантна річ, — байдуже промовив Готспорн. — І корисна при упізнаванні трупів. Але ж грабунок вам не дуже вдався, дорогі Щури. Доведеться вам митцю за його мистецтво заплатити. Не було коли вас попередити: вже сім днів як, від першого вересня, знаком є роздвоєна пурпурова стріла. А він таку має намальовану на возі.

Реф вилаявся, Кейлі засміявся. Ґіселер байдуже махнув рукою.

— Ну що ж. Як треба, то заплатиться йому за його голки та фарби. Пурпурова стріла, кажеш? Запам’ятаємо. Якщо до ранку сюди ще якісь зі стрілами під’їдуть, не буде їм кривди.

— Маєте намір тут до ранку стирчати? — трохи навмисне здивувався Готспорн. — Безрозсудно, Щури. Ризиковано й небезпечно!

— Як-як?

— Ризиковано й небезпечно.

Ґіселер стенув плечима, Іскра пирхнула й вишмаркалася на підлогу. Реф, Кейлі й Фалька дивилися на купця так, наче він оце тільки заявив їм, що сонце занурилося у річку й треба швидко його виловити, бо раки общипають. Готспорн зрозумів, що оце зараз він волав до розуму шалених шмаркачів. Що застерігав від ризику й небезпеки фанфаронів, повних дурної бравурності, — тих, кому поняття ці цілком чужі.

— Погоня за вами йде, Щури.

— Ну й що з того?

Готспорн зітхнув.

Розмову перервала Містле, яка підійшла до них, не завдаючи собі клопоту вдягнутися. Поставила ногу на лавку й, крутячи стегнами, продемонструвала всім справу рук майстра Альмавери: кармазинову троянду на зеленому стеблі із двома листками, розміщену на стегні — одразу біля пахвини.

— Га? — запитала, стаючи руки в боки. Її браслети, що сягали майже ліктів, блиснули діамантово. — Що скажете?

— Краса, — пирхнув Кейлі, відгортаючи з чола волосся.

Готспорн помітив, що Щур носив сережки у проколотих вушних раковинах. Без сумніву, скоро сережки такі стануть — як і набита металом шкіра — модними серед золотої молоді у Турні й у всьому Гесо.

— Твоя черга, Фалько, — сказала Містле. — Що накажеш собі виколоти?

Фалька торкнулася її стегна й придивилася до татуювання. Зблизька. Містле ласкаво скуйовдила її попелясте волосся. Фалька захихотіла й без жодних церемоній почала роздягатися.

— Хочу таку саму троянду, — заявила. — На тому самому місці, що й у тебе, кохана.