Пісок у склянці

Він, як і раніше, перебував у своєму ліжку. У вікно яскраво світило сонце, по стінах стрибали смішні сонячні зайчики. Місце, де спала Ельза, зараз було порожнє, якщо не брати до уваги зім'яту ковдру, яка нагадувала сніговий замет. З кухні доносилися приглушені голоси, а повітря було насичене ароматом щойно завареної кави. Віктор труснув головою, щоб відігнати неприємне видіння, і глянув на годинник — велика та маленька стрілки на циферблаті зійшлися між восьмою і дев'ятою годинами. Одним рухом він зіскочив з ліжка, накинув на плечі халат і зійшов сходами до кухні, де за столом закінчували свій сніданок Ельза та Каміла. Ельза у світлому діловому костюмі, який їй дуже личив, пила свою звичайну вранішню каву. Каміла уплітала вівсяні пластівці з молоком, в той час як кіт Фелікс на підвіконні вилизував і без того абсолютно чисту лапу.

— Всім доброго ранку! — Віктор підійшов до дочки, яка була одягнена в нову білу сукню з яскраво-червоними маками, і поцілував її у маківку. — Ти сьогодні така красунечка!

— Матуся сказала, що я схожа на принцесу, — радісно защебетала Каміла.

— Вона має рацію! Ти і є моя маленька принцеса! — усміхнувся він, після чого звернувся до дружини. — Пробач, я не помітив, коли ти встала.

— Нічого, я рада, що ти трохи поспав. Кави?

— Ні, дякую.

Віктор взяв високу склянку та налив собі з глечика теплого молока.

Їм рідко вдавалося поснідати разом, оскільки прокидався він ближче до опівдні, віддаючи перевагу роботі по ночах. Щоправда, іноді Віктор писав і вдень, окрім того часу, коли проводив зустрічі з читачами або їздив по справах у видавництво. Але це було швидше винятком.

— Ну як настрій? Хвилюєшся? — поцікавилася Ельза. Вона допила каву та встала з-за столу.

— Якщо чесно, то трохи, — Віктор присунув до себе малиновий джем, який робив власноруч з ягід, що росли в палісаднику за будинком, і почав намазувати ним тост. — Сподіваюся, що Марку вистачить часу підготуватися до сьогоднішнього засідання. Інакше, з публікацією можуть виникнути проблеми.

— Ти мене дивуєш! Ви що, не встигли підготуватися?

— Звісно, встигли! Можеш не сумніватися, — почав виправдовуватися Віктор, усвідомивши, що тільки-но проговорився мов останній дурень. — Я мав на увазі інше. Моральну готовність, так би мовити. Стратегію поведінки, якої ми учора не торкалися.

— А, зрозуміло, — кивнула у відповідь Ельза. — Ну з цим вже точно проблем не буде! Наскільки я пам'ятаю, стратегію Марк завжди вибирав безпомилково, — вона поставила чашку в мийку та подивилася на Камілу, яка відправляла до рота останню ложку пластівців. — Ти поїла?

— Угу.

— Тоді, скажи татові «до побачення» і чекай на вулиці. Я вийду за хвилину.

Каміла відклала ложку та злізла зі стільця.

— До побачення, тату!