Народження Сталевого Щура
- Автор: Гаррисон Гарри Максвелл
- Серия: Сталевий Щур #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля, Книжковий Клуб «Клуб Сімейно
- ISBN: 978-617-12-0878-0
- Переводчик: Вікторія Зенгва
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Народження Сталевого Щура». Краткое содержание книги:
Стінгерові більше нічого не було відомо, тож я вирішив його не розпитувати. Наша розмова урвалася, і ми обидва куняли до темряви. Голодні та спраглі, розуміли, що вдень треба сидіти у сховку. Я жував солому й намагався не думати про велику порцію пива та про пляшки холодної води, натомість силкувався уявити собі Слона. Слабка втіха, але краще, ніж нічого. До заходу сонця я залишався голодний, спраглий і пригнічений. Моя тюремна авантюра завершилася грандіозним фіаско. Тепер мені зрозуміло: в’язниці — для невдах. І заради цього великого відкриття я ризикував життям і своїм задом. Більше нізащо. Я дав мовчазну обіцянку надалі уникати в’язниць і служителів закону. Справжніх злочинців не ловлять. Як Слона, хоч хто б він був. Коли останній відблиск світла зник з неба, ми з полегшенням відчинили двері хліва. Почувся тупіт, рохкання, і гігантська фігура заблокувала вихід. Стінгер розтулив рота, але мені вдалося схопити його перед тим, як він дав драла.
— Ану, бери дрючок і зроби щось корисне. Зараз я тебе навчу нового ремесла.
Тож ми старанно чухали свинобразів під голками, а вони рохкали від задоволення. Коли ми виходили, тварини тупцяли за нами, як вірні пси.
— Тепер це наші друзі довіку, — сказав я, вийшовши з воріт і помахавши на прощання невтішним свинобразам.
— Друзі, яких я волів би ніколи не бачити. Ти вигадав, що нам робити далі?
— Звичайно. Планувати — моє покликання. Тут недалеко проходить запасна колія, там перевантажують із лайнерів до вантажівок різне барахло. Ми будемо триматися подалі звідти, бо там, напевно, повно поліції. Але всі вантажівки рухаються тією самою дорогою до шосе, де є світлофори. Їм доводиться зупинятися, поки комп’ютери на шосе оглянуть їх і пропустять далі. Ми підемо туди і…
— Заліземо в одну з вантажівок!
— Ти швидко вчишся. Тільки треба не припуститися помилки, нам потрібні вантажівки, які прямують на захід. В іншому разі ми знову прибудемо до нашого улюбленого міста Перлі Гейтс, назад до в’язниці, з якої ми з такими труднощами вибиралися.
— Веди, Джиме. Ти найрозумніший малий, якого я зустрічав. У тебе велике майбутнє.
Так само вважав і я, тому швидко кивнув на знак згоди. Трохи шкода, що він не попрямує у світле майбутнє разом зі мною. Але жити, усвідомлюючи свою провину за смерть якогось чувака, було б нестерпно. Стінгер запланував убивство. Тож нам у різні боки.
Ми знайшли дорогу, засіли в кущах обабіч неї. Дві вантажівки з вимкнутими сигнальними вогнями прибули водночас. Ми не рушили з місця. Перша, а потім і друга від’їхали на схід. Коли третя вантажівка сповільнися та зупинилася, чекаючи на свою чергу, спалахнули вогні — на захід!
Ми кинулися бігти. Я почав було вовтузився із замком, але Стінгер відштовхнув мене вбік. Він опустив якийсь важіль, і двері відчинилися. Могутнім рухом Стінгер закинув мене в кузов вантажівки, що вже рушила. Сам же наздоганяв машину на ходу. Хоч та набирала швидкість, він вчасно схопився за борт і, підтягнувшись на руках, опинився всередині. Між нами були двері — зачинені, але не замкнені.
— Ми зробили це! — переможно крикнув він.
— Так! Ти їдь далі, а мені треба повернутися до Перлі Гейтс, щойно вся ця метушня вщухне. За годину минатимемо Біллівілль. Там і розпрощаємося.
Це була швидка подорож. Я вистрибнув на першій зупинці під світлофором. Стінгер потис мені руку.
— Щасти тобі, малий! — гукнув він, і вантажівка рушила.
На жаль, не міг побажати йому того самого. Я дістав монету. Щойно вантажівка зникла з поля зору, попрямував повз вогні до телефонної будки, повторюючи подумки номер машини. Почуваючись останньою падлюкою, набрав номер телефону поліції.
Але в мене справді не зоставалося вибору.
Розділ 6
На відміну від легковажного Стінгера, я розробив детальний план утечі. Частиною цього плану було заплутати власні сліди за допомогою колишнього партнера. Він не дурень, тож одразу здогадається, хто його підставив. Якщо Стінгер розкаже поліції, що я повернувся до Перлі Гейтс, — це на краще. Я не хотів залишати Біллівілль, принаймні зараз.
Приміщення орендовано через агентство, усі транзакції проведено за допомогою комп’ютера. Я навідав цю квартирку перед своїми банківськими пригодами та дещо підготувався. Зараз така завбачливість стала в пригоді. Я ввійшов крізь службові двері повністю автоматизованої будівлі після того, як вимкнув сигналізацію, скориставшись прихованим перемикачем, який додумався там установити. У перемикачі вмонтовано таймер, тож мав довгі десять хвилин, щоб дістатися до приміщення. Не поспішаючи, я відімкнув замок, увійшов, зачинив за собою двері, потім плентався три поверхи вгору повз порожні очі деактивованих камер і невидимі й на цю мить безпорадні інфрачервоні промені. Коли я ступив до свого офісу, зоставалося ще дві хвилини. Я затулив вікна, ввімкнув світло й кинувся до бару.